Організація і планування виробництва продукції тваринництва.

Збільшення обсягів виробництва тваринницької продукції та підвищення його ефективності - одне із основник завдань, що стоять перед сільськогосподарськими підприємствами. Важливу роль у вирішенні цього завдання відіграє правильне планування розвитку тваринницьких галузей.

Рівень продуктивності тварин планують за методом наближених розрахунків. Спочатку визначають і аналізують попередні показник (приріст тварин на вирощуванні та відгодівлі, плодючість тварин), а потім їх уточнюють під час складання балансових розрахунків кормів, розробки заходів щодо поліпшення породності свиней, визначення , темпів розширеного відтворення 1 пов'язаного з цим вікового складу стада тощо.

Знаючи план реалізації продукції, внутрішньогосподарські потреби (громадське харчування, поросят т), рівень продуктивності тварин, обчислюють кількість поголів'я окремих груп. Поголів'я тварин визначають складанням обороту стада.

О6орот стада - це рух (зміна) складу статевовікових груп окремих видів худоби протягом певного періоду, організованого відповідно до планових вимог господарства і з урахуванням природних умов відтворення поголів'я худоби. Складають річний, сезонний, квартальний і щомісячний оборот стада, на основі плану виробництва тваринницької продукції на місяць, квартал, рік. Насамперед проводять підготовку роботу зі складання обороту стада: визначають поголів'я тварин по статевих і вікових групах на початок місяця, кварталу, року, виявляють парувальний контингент маточного поголів'я і ремонтного молодняку; складають щомісячний план парування, опоросів; за статевими групами і віком визначають кількість голів тварин, що підлягають реалізації на м ясо, продажу на племінні цілі і передачі на вирощування, відгодівлю і нагул; встановлюють маточне поголів'я, що підлягає вибракуванню по місяцях і кварталах, а також кількість ремонтного молодняку, необхідного для поповнення стада; визначають живу вагу тварин, що підлягають реалізації.

Таблиця 2.8

Помісячний оборот стада свиней, гол.

Показники	2015 рік	Всього
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14
Матки основні наявність на початок місяця	1293	1293	1293	1293	1293	1293	1293	1293	1293	1293	1293	1293	-
Надходження з групи перевіряються	-	64	-	64	-	64	-	64	-	64	-	68	388
Постановка на відгодівлю	64	-	64	-	64	-	64	-	64	-	64	-	388
Злучка маток	286	286	286	286	286	286	286	286	286	286	286	285	3431
Опорос маток	229	229	229	229	229	229	229	229	229	229	229	226	2745
Отримано поросят	2059	2059	2059	2059	2059	2059	2059	2059	2059	2059	2059	2057	24706
Поросята 0-1міс 0-1 міс.	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1912	22977
Відхід	144	144	144	144	144	144	144	144	144	144	144	145	1729
Поросята 1-4 міс.
Наявність : 1-2 міс.	1912	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	1915	22977
2-3 міс.	1809	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1813	21742
3-4 міс.	1813	1809	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	21742
Відхід	103	103	103	103	103	103	103	103	103	103	103	102	1235
Ремонтний молоднякпокупка	-	64	-	64	-	64	-	64	-	64	-	68	388
Переведення в основні матки	64	-	64	-	64	-	64	-	64	-	68	-	388
Молодняк на відгодівлі , віковий склад: 4-5 міс.	1812	1813	1809	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	1812	21742
6-7 міс.	1750	1751	1747	1750	1750	1750	1750	1750	1750	1750	1750	1750	20998
7-8 міс.	1750	1750	1751	1747	1750	1750	1750	1750	1750	1750	1750	1750	20998
Відхід	62	62	62	62	62	62	62	62	62	62	62	59	741
Реалізовано державі	1750	1750	1751	1747	1750	1750	1750	1750	1750	1750	1750	1750	20988

Велике значення для збільшення поголів'я і підвищення його продуктивності має правильна організація відтворення стада, тобто систематична заміна вибракуваних тварин іншими, продуктивнішими і ціннішими того ж призначення, а також збільшення поголів'я.

Відтворення може бути простим, розширеним і звуженим. Якщо вибулих тварин замінюють такою ж самою кількістю, то таке відтворення називають простим; під час введення в стадо більшої або меншої кількості тварин -- відповідно розширеним або звуженим.

Під час організації відтворення поголів'я важливим моментом є встановлення періоду найвищої продуктивності худоби та початку її зниження, чим обґрунтовуються строк використання и відсоток вибракування тварин за рік.

Строк використання -- це період, протягом якого від тварин одержують продукцію. Його треба відрізняти від віку тварин, який відлічують із дня народження. Так від свиноматки перший приплід одержують у 14--15 місяців.

Вибуття із стада дорослих тварин внаслідок старіння, захворювання, зниження продуктивності чи з інших причин називають вибракуванням, а поповнення стада -- ремонтом. Молодняк, який використовують для ремонту стада, називають ремонтним, а інший -- понадремонтним, його вирощують на м'ясо.

На підставі потреби підприємства в продукції тваринництва, а також запланованих продуктивності свиней, структури й v обороту стада визначають плановий обсяг виробництва продукції.

Валова продукція вирощування визначається за формулою:

П = (А+Б) - (В+С), (2.1)

де П - продукція вирощування свиней в живій масі (приріст);

А - жива маса поголів'я свиней на кінець планового року;

Б - жива маса свиней, яку планують до вибуття (продаж відповідно до укладених договорів, забій у господарстві, продаж племінних свиней, інше вибуття за винятком падежу свинарства);

В - жива маса свиней на початок планового року;

С - жива маса придбаної свиней й тієї, що надійшла зі сторони.

Загальна маса на початок планового року - 610ц;

Надійшло : приплід - 32ц; купівля - 42ц; переведена з основного стада - 40ц; всього - 114ц.

П = 510 + (448 + 95 + 2) - (32 + 42 + 40) =331ц

Жива маса поголів'я свиней на кінець планового року

А = В + Г + Д - М, (2.2)

де Г- маса придбаної свинини, приплоду і поголів'я, переведених із інших груп;

Д - валовий приріст за рік;

М - маса худоби, яка вибула.

Вибуло: реалізовано - 448ц; переведено - 95ц; загинуло - 2ц; всьго - 545ц.

Загальна маса на кінець планового року - 510ц.

А = 610 + 114 +331 - 545 = 510ц

Валовий приріст за рік визначають множенням середньорічного поголів'я на середньодобовий приріст живої маси і на 365 днів.

Планування реалізації продукції тваринництва за кварталам року здійснюють виходячи із запланованих обсягів виробництва і додатково складених балансів виробництва і розподілу тваринницької продукції за кварталами. При цьому необхідно враховувати різні коливання внутрішньогосподарських виробничих потреб у молоці через нерівномірність надходження приплоду.

Собівартість продукції тваринництва включає оплату праці працівників тваринництва, відрахування на соціальні заходи, корми, засоби захисту тварин, роботи і послуги, витрати на утримання основних засобів, інші витрати, витрати на управління та обслуговування виробництва. Обчислюючи її, від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічної продукції. У собівартість гною включають вартість підстилки, нормативні (розрахункові) витрати на транспортування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження, транспортування й зберігання гною. У витрати також включають амортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утримання гноєсховищ. Вартість іншої побічної продукції визначається за цінами можливої реалізації та іншого використання, її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп свиней.

Свинарство в порівнянні з іншими галузями тваринництва має певні особливості - високу продуктивність й скороспілість. Від однієї свиноматки протягом року можна одержати за два опороси 15 - 20 поросят, м'яса - близько 2,5 т. Жива маса тварин у 7-9 місяців досягає 100-110 кг і їх реалізують на м'ясо. Забійний вихід свиней складає 70-80 % (великої рогатої худоби - 50-б0 %). У легкій промисловості використовуються шкури та відходи забою тварин як сировина.

Для підвищення ефективності виробництва продукції свинарства важливе значення має правильне складання обороту стада та визначення його структури, організація його відтворення і племінна робота, визначення способу утримання та годівлі свиней.

У свинарстві основними виробничими типами є племінні і товарні господарства, типи відгодівлі - м'ясний, беконний, напівсальний і сальний.

Розрізняють такі способи утримання свиней:

Групове вільновигульне (свиней розміщують у 6удівях для відпочинку, годівлю організовують в іншому приміщенні, тварини, що знаходяться в секціях групами, можуть виходити на прогулянку у вигульні двори);

Станково-вигульне групове та індивідуальне (тварин годують станках або іншому приміщенні, на прогулянку виходять у спеціальні двори); індивідуально утримують кнурів-плідників і свиноматок з поросятами;

Безвигульне (тварин утримують у закритих утеплених приміщеннях, годують з годівниць, встановлених у кормогноєвих проходах).

Комплектування основного стада доцільно здійснювати багатоплідними свиноматками і висококласними кнурами-плідниками (навантаження на одного кнура -- 18-20 свиноматок за природного парування й понад 60 свиноматок за штучного осіменіння). Парування свинок здійснюється у віці 9-10 місяців за живої маси 120-130 кг. Поросність у свиноматок у середньому становить 114 днів. Відлучають поросят від них у віці 2-а місяці, а на промислових комплексах -- у 26; 30 і 45 днів. Свиноматок використовують 6-8 опоросів (3-4 роки), а кнурів-плідників -- близько трьох років.

Отже головним напрямом підвищення економічної ефективності свинарства є послідовна інтенсифікація на основі зміцнення кормової бази і забезпечення збалансованої годівлі свиней, удосконалення племінних і продуктивних якостей поголів'я, підвищення рівня використання свиноматок і продуктивності молодняку на відгодівлі, поглиблення спеціалізації і концентрації галузі, впровадження індустріальних технологій і прогресивних форм організації та оплати праці

Заключним процесом у виробництві свинини є відгодівля. Застосовують в основному концентратний і картопляно-концентратний (коренеплідно-концентратний, силосно-концентратний) типи годівлі. Приготування кормів проводять у кормоцехах, транспортують їх з кормоцеху у свинарник і роздають за допомогою різних механізмів і пристроїв. Напування здійснюють за допомогою здвоєних і групових автонапувалок (встановлюють всередині свинарників або на вигульних майданчиках), соскових напувалок. Годують свиней сухими мішанками (комбікормами) і вологими кормосумішами. Харчові відходи, які використовують для годівлі свиней подрібнюють

Таблиця 2.8

Потреба господарства в окремих видах кормів , ц

Групи	Всього потрібно на групу корм. од.	Корм
		Ячмінь	Тр.мука	Зелена маса	Обрат
1	2	3	4	5	6
Кнури	98	83,3	4,9	4,9	4,9
Свиноматки	17455,5	12218,9	1396,44	3491,1	349,11
Перевіряються	1343300	177315,6	940310	268660	201495
Поросята - сисуни	3859	3588,9	19,3	77,2	173,7
Поросята на дорощуванні	19011,4	17110,3	190,1	976,7	760,6
Відгодівельний молодняк	68507,8	50695,8	2055,2	13701,6	2055,2
Дорослі свині на відгодівлі	1352	811,2	135,2	405,66	-
Всього	1453583,7	261823,9	9441112	287290,9	204838,4
Страховий запас 15 %	218037,5	39273585	141616,7	43093635	3072576
Разом ц . корм.од.	1671621255	301097,5	9582728,7	330384,5	235564,16
ц корму	6900063524	397448,7	6899564664	66076,9	35334,6

На фермах, де застосовують подрібнену підстілку, для прибирання гною використовують транспортери, з вигульних майданчиків гній видаляють бульдозерами.

У свинарстві створюються спеціалізовані бригади (чи ланки) з догляду за окремими статевими і віковими групами свиней. У кожній бригаді установлюють розпорядок робіт і визначають обов'язки свинарів. Двозмінний режим роботи доцільний тільки під час догляду за глибокопоросними та підсисними свиноматками. Розміри свинарських бригад залежать від кількості тварин та норм навантаження і можуть становити 6-10 осіб, в бригадах створюються ланки з 3-5 осіб. Крім спеціалізованих бригад, у свинарстві створюються комплексні механізовані свинарські бригади і ланки, які займаються вирощуванням і відгодівлею свиней, а також виробництвом кормів.

3. РАЦІОНАЛЬНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

На сьогодні проблема охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів переросла в одну з найважливіших глобальних проблем сучасності. Від неї залежить основа існування людського суспільства. Цілком очевидно, що її вирішення можливе лише за умови об'єднання зусиль міжнародного співтовариства, коли охорона навколишнього природного середовища стане однією з найважливіших функцій усіх без винятку країн.

Саме тому, Конференція ООН на найвищому рівні з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), засвідчила, що стан навколишнього природного середовища є одним з найважливіших чинників глобальної, регіональної та національної безпеки. В документах конференції неодноразово підкреслюється необхідність забезпечення стабільного розвитку держав, при якому економічне зростання було б тісно пов'язане з екологічними вимогами. Будь-яка держава, що ігноруватиме ці вимоги, приречена на дестабілізацію економічної та соціальної системи, на зниження якості життя своїх громадян і непередбачувані наслідки для самого існування суспільства та держави.

Майже вся територія України є зоною екологічного лиха, що законодавчо закріплено рішеннями Верховної Ради України. Виходячи з принципу рівноправності та права кожного народу самостійно вирішувати свою долю, Україна, поряд з визначенням свого внутрішнього і зовнішнього статусу, напрямків політичного, економічного, соціального та культурного розвитку, мусить обов'язково опрацювати стратегію і тактику порятунку від глибокої екологічної кризи, віднайти шляхи забезпечення екологічного благополуччя країни, збереження національних природних ресурсів для майбутніх поколінь.

Ведення сільського господарства є неможливим без використання грунтів та інших природних ресурсів -- у цьому полягає специфіка галузі. Стаття 1 Закону України від 17 жовтня 1990 р. “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.) проголошує, що пріоритетність соціального розвитку села та АПК забезпечується створенням необхідної природно-ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб сільського господарства. Використовувати природні багатства країни потрібно раціонально. Тому ці питання регулюються природноресурсовим правом. Разом з тим, беручи до уваги комплексний характер аграрного права як галузі права, можна сказати, що окремі інститути природноресурсового права є водночас і інститутами аграрного права. Адже сільськогосподарська діяльність має своєю передумовою використання природних ресурсів. Суб'єкти аграрного права повинні знати, які вони мають права та обов'язки щодо природокористування, як належним чином оформити права на використання природних ресурсів. Правове регулювання в сільському господарстві має певну специфіку, оскільки в українському природноресурсовому праві діє засада цільового характеру природокористування, тобто правові режими використання природних ресурсів різняться залежно від того, для яких цілей вони застосовуються. Відтак йтиметься про інститути сільськогосподарського використання природних ресурсів як інститути аграрного права. Оскільки правовий інститут використання земель сільськогосподарського призначення розглянуто в попередньому розділі пропонованого підручника, в цьому розділі ми обмежимося лише правовими інститутами сільськогосподарського водокористування, надрокористування, лісокористування, використання тваринного й рослинного світу. Хоча до ЗК ми звертатимемося неодноразово, позаяк він має особливе значення для регулювання природноресурсових відносин. Згідно з ч. 2 ст. З ЗК, він має переважну юридичну силу перед іншими актами природноресурсового законодавства. Інакше кажучи, є своєрідною природноресурсовою “конституцією” і посідає чільне місце в системі спеціального природноресурсового законодавства. Якщо якийсь акт природноресурсового законодавства суперечить ЗК -- застосовуються положення останнього. Це важливо знати для правильного розуміння правових приписів про використання окремих видів природних ресурсів, які часто суперечать ЗК. Оскільки, характеризуючи зазначені інститути сільськогосподарського використання природних ресурсів, ми послуговуватимемося понятійним апаратом теорії природноресурсового права, коротко нагадаємо його ключові категорії.

Правова форма використання природних ресурсів -- певний правовий режим або закріплений у нормативних актах порядок використання природних ресурсів. Законодавство України розрізняє такі правові форми (титули) спеціального використання природних ресурсів: а) право власності; б) право природокористування (безоплатне і орендне); в) сервітутне право; г) угода про розподіл продукції; ґ) право господарського відання; д) право оперативного управління. Разом з тим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. “Про власність” і ст. 319 ЦК, власник природного об'єкта на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном; він може надати його іншій особі на інших правових підставах, не передбачених законодавством. Таке право власника передбачене ст. 6 ЦК і ст. 134 ГК від 16 січня 2003 р. Право природокористування як форму спеціального використання природних ресурсів слід відрізняти від права користування як елемента права власності, позаяк право природокористування -- це не повноваження, а окремий правовий режим, який може охоплювати і володіння, і користування, і розпорядження природними ресурсами в межах, визначених власником. Право природокористування відрізняється і від права власності. Хоча це право може включати в себе і володіння, і користування, і розпорядження; воно завжди є похідним від права власності -- саме власник встановлює межі природокористування, і право розпорядження природо-користувача не може припиняти права власності власника. Природокористування слід відрізняти і від використання природних ресурсів, позаяк воно є лише однією з правових форм спеціального використання природних ресурсів разом з правом власності, сервітутним правом, угодою про розподіл продукції, правом господарського відання, оперативного управління та ін.

Землевласники і землекористувачі вправі використовувати землю відповідно до умов її надання, використовувати наявні на ділянці природні ресурси та експлуатувати інші корисні властивості землі, одержувати при припиненні користування землею відшкодування вартості поліпшень, проведених за власний рахунок, реалізувати право власності на посіви, посадки відповідних культур та вироблену продукцію. На землевласників і користувачів покладаються обов'язки по ефективному використанню земель відповідно до проекту внутрішньогосподарського землеустрою, підвищенню її родючості, застосуванню природоохоронних технологій виробництва, недопущенню погіршення екологічної обстановки на території в результаті господарської діяльності, здійсненню комплексу заходів щодо охорони земель, своєчасному внесенню земельного податку та орендної плати за землю.

Система ефективного використання земель та інших природних ресурсів повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювадьний характер і передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища, Зокрема, землевласники і землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати раціональну організацію території, збереження і підвищення родючості грунтів, захист земель від водної і вітрової ерозії, селю, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами, захищати землі від інших процесів руйнування; а також орендарі землі мають не допускати заростання сільськогосподарських угідь чагарником і дрібноліссям, попереджувати погіршення культурно-технічного стану земель. У разі необхідності на власників і землекористувачів покладається в життя заходів щодо рекультивації порушених земель, підвищення їх родючості та інших корисних властивостей землі, зняття, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель, тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

В той же час, використовуючи води для сільськогосподарських потреб, водокористувачі зобов'язані економко використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення та поліпшення, дотримуватися умов цільового водокористування, встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та лімітів забору води, здійснювати заходи щодо запобігання їх забрудненню стічними (дощовими, сніговими) водами, не допускати порушення прав інших водокористувачів та заподіяння шкоди водогосподарським об'єктам, утримувати в належному стані прибережні захисні смуги та смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні й водогосподарські споруди і технічні пристрої. Поряд з цим вони мають здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії), проводити комплекс заходів щодо охорони, відновлення вод, своєчасно сплачувати платежі за спеціальне водокористування, виконувати інші вимоги щодо використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Користування корисними копалинами суб'єктами сільськогосподарського виробництва повинно здійснюватися із забезпеченням цільового, раціонального та комплексного використання надр, безпеки для працюючих та населення, охорони навколишнього природного середовища, приведення порушених земельних ділянок у придатний для подальшого використання стан тощо.

Використання об'єктів тваринного світу повинно здійснюватися з додержанням встановлених правил, норм, лімітів і строків, способами, що не допускають порушення цілісності природних угрупувань і забезпечують їх збереження і проведення комплексних заходів щодо відтворення, збереження і поліпшення середовища їх перебування, охорони цих об'єктів. Користувачі зобов'язані також своєчасно вносити плату за використання об'єктів тваринного світу, не допускати погіршення стану середовища перебування тварин внаслідок сільськогосподарської діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів та виконувати інші зобов'язання відповідно до вимог законодавства.

3.1 Екологізація сільськогосподарської продукції

Основні завдання екологізації сільського господарства полягають у зниженні техногенного навантаження, підтримці природного потенціалу шляхом самовідновлюваного режиму природних процесів, стимулювання виробництва екологічно чистої продукції. Але на практиці, як правило, приймаючи рішення про вдосконалення власного виробництва, суб'єкти господарювання керуються меркантильними інтересами, тому важливо створити дієві механізми регулювання та стимулювання екологізації як на державному рівні, так і на рівні підприємства.

Інтенсифікація впливу людської діяльності на навколишнє середовище є одним із негативних наслідків економічного зростання. Інтенсивна хімізація сільського господарства викликає підвищену небезпеку для навколишнього середовища і здоров'я людей, не менш суттєвого впливу на навколишнє середовище завдають мінеральні добрива. Незважаючи на високий економічний ефект, збагачення ґрунту азотом, фосфором, калієм та іншими мікроелементами, добрива мають певний баласт. Концентруючись у ґрунті, вони пригнічують рослини, накопичуються в них у концентраціях, які перевищують гранично допустимі норми, погіршують стан ґрунтів, пригнічують мікрофлору.

Біологічні аспекти екологізації виробництва відповідають її сутності, оскільки передбачають включення у виробничий процес живих організмів. Це стосується, передусім біотехнології - молодої галузі суспільного виробництва.

Актуальність питання екологізації виробництва вітчизняних підприємств зумовлена значним техногенним впливом на довкілля в країні. Сучасні масштаби екологічних порушень, а також необхідність компенсації втрат від великих аварій і стихійних лих створюють реальну загрозу переспрямування фінансових і матеріальних ресурсів із розв'язання стратегічних завдань формування нової структури економіки на підтримання її наявного потенціалу. За умов обмеженості запасів корисних копалин і значної залежності України від імпортних енергоносіїв важливим є і питання енергоефективності підприємств. Енергомісткість ВВП України (питомі витрати первинної енергії на одиницю валового внутрішнього продукту країни) у 2-3 рази перевищує середній рівень енергомісткості ВВП країн світу. Основними причинами високої енергомісткості ВВП України є низький технічний рівень переважної частини підприємств; відсутність умов для ефективної реалізації енергозбережних заходів та дієвого механізму їхнього стимулювання; висока частка енергомісткого виробництва.

Визначальними заходами щодо реалізації концепції стійкого економічного розвитку є перехід агропромислового комплексу до виробництва екологічно чистої продукції, рухаючись у цьому напрямку вітчизняні та зарубіжні вчені в своїх працях розглядають різні аспекти екологізації вітчизняного виробництва, проте питання мотивації та формування організаційно-економічних механізмів екологізації вітчизняного виробництва потребує подальшого вивчення. Отже, що ж може мотивувати власників підприємств формувати виробничий механізм у напрямку його екологізації? Відповідаючи на це питання можна виділити три основні мотивуючі аспекти:

1) економічний (зменшення витрат; поліпшення ділового іміджу підприємства; отримання прибутків в результаті продажу технологій та продукції; завоювання ринку «зеленої продукції»; можливість додаткового одержання кредитів);

2) екологічний (поліпшення стану довкілля; збереження та відновлення природних ресурсів; покращення екологічної репутації підприємства);

3) соціальний (реалізація особистого потенціалу працівників; відповідальність перед суспільством; створення соціальної інфраструктури).

Виходячи з «концепції комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України», що є безумовним початком на державному рівні для корінних змін в сільськогосподарському виробництві як приклад можна розглянути на основі запропонованій у рослинництві ресурсозберігаючої технології No-Till, яка дозволяє: знизити енергоємність (економія ПММ); збільшення утримання вологи в ґрунті, покращення доступності води; зниження ерозії ґрунтів; зростання стабільності виробництва сільськогосподарських культур; зростання прибутку в господарствах будь-якого розміру (в тому числі і дрібних); зростання чистого прибутку. До того ж існує не використовувана можливість залучення в сільське господарство коштів за Кіотським протоколом. Таку можливість може створити тільки ресурсозберігаюча технологія самовідновлюваного землеробства No-Till, яка супроводжується зменшенням викидів парникових газів безпосередньо з ґрунту та зменшенням спалюваних ПММ.

Частина вчених і переважна більшість практиків (політиків, економістів, виробничників) вважають екологізацію своєрідним тактичним кроком, за допомогою якого можна розв'язати якісь загальні сьогоденні проблеми, однак не можна виправити становище в цілому. Відповідно сприймається спорудження очисних комплексів на заводах, введення жорстких норм концентрації шкідливих речовин у повітрі та в їжі, інші подібні кроки

Таким чином напрямків для екологізації у сільськогосподарському виробництві як потенціальних - багато, до того ж по кожному з них є альтернативні сьогоднішнім традиційним технологіям - нові, ресурсо- та енергоощадні технології, а з боку держави - впровадження заходів сприяючих подальшому реформуванню та розвитку сільського господарства, та виведення його на якісно новий рівень.

3.2 Удосконалення економічного механізму природокористування та охорони навколишнього середовища. Елементи економічного механізму охорони навколишнього середовища

Механізм господарювання у сфері природокористування - це система заходів з управління, планування та економічного стимулювання, спрямованого на раціональне природокористування.

Економічний механізм раціонального природокористування відіграє провідну роль в ефективному використанні навколишнього середовища, його засоби та інструменти можуть прямо чи опосередковано впливати на темпи вичерпування природних ресурсів, ступінь забруднення води і повітря та ерозію ґрунтів, а також на наявність чи відсутність небезпеки зникнення цілих видів фауни і флори.

Однією з основних складових економічного механізму в аграрній сфері є економічне стимулювання раціонального використання і охорони природних ресурсів. З практики його застосування відомі такі основні напрями:

- стимулювання інтенсивності та ефективності аграрного землекористування і сільськогосподарського виробництва;

- охорона агроландшафтів та суміжних з ними водних екосистем;

- концентрація землевласності та землекористування.

Кожний із зазначених напрямів має свій набір економічних засобів регулювання та методів їхньої практичної реалізації.

Найбільш відомими методами економічного стимулювання інтенсивності та ефективності аграрного природокористування є:

- державна підтримка розвитку інфраструктури сільської території, аграрної науки, підготовки та перепідготовки кадрів;

- надання державою пільгових кредитів та субсидій суб'єктам сільськогосподарської діяльності на придбання екологічно безпечних матеріально-технічних засобів виробництва;

- державна підтримка діяльності і доходів аграрних товаровиробників.

З кожним роком інтерес до проблем екологічної безпеки навколишнього середовища зростає і це не випадково, адже на даний момент виникає питання не про еволюцію, зростанні, процвітання, а про виживання людей у навколишньому природному середовищі - яку вони самі і забруднюють бездумно переслідуючи економічні вигоди. Але ж треба задуматися що життя і здоров'я людини - показник, що характеризує середовище її проживання.

Говорячи про екологічну безпеку можна сказати, що це такий стан навколишнього природного середовища, при якому гарантується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Досягається вона шляхом встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів за допомогою законодавчо визначених екологічних стандартів і нормативів, а також притягнення винних до юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Небезпека сучасної екологічної кризи полягає в тому, що він ставить під загрозу можливість стійкого розвитку людської цивілізації. Подальша деградація природних систем веде до втрати її цілісності і здатності підтримувати якості навколишнього середовища, необхідні для життя. Сталий розвиток вимагає розширеного відтворення відновлюваних природних ресурсів для збереження рівності умов і використання мінеральної сировини нині живучих і майбутніх поколінь. Подолання кризи можливе тільки на основі формування нового типу взаємовідносин людини і природи, що виключають руйнування і деградацію навколишнього середовища.

Для припинення, виправлення і контролю ситуації, що склалася й існує економічний механізм по захисту навколишнього природного середовища. Необхідно вирішити проблему підвищення його ефективності, тобто поліпшення механізму застосування та використання еколого-правових норм. Під поняттям економічного механізму охорони навколишнього природного середовища розуміється правовий інститут, що включає в себе сукупність правових норм, що регулюють умови і порядок акумулювання грошових коштів, що надходять як плата за забруднення навколишнього середовища та інші шкідливі на неї впливу, фінансування природоохоронних заходів і економічного стимулювання господарюючих суб'єктів шляхом застосування податкових та інших пільг.

Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища покликаний створити умови для розвитку, як у виробників, так і громадян дбайливого ставлення до природи. Необхідно виробити у суб'єктів права відношення, при якому шкода навколишньому середовищі рівносильний шкоди самому собі. Все це включає в себе комплекс заходів щодо економічного стимулювання охорони навколишнього середовища, нормуванню господарського впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічні вимоги при розміщенні, проектуванні, експлуатації виробничо-господарських об'єктів, екологічний контроль, відповідальність і відшкодування збитків.

Формування нового економічного механізму природокористування і фінансування природоохоронних заходів при переході до ринкових відносин має стати органічною складовою системою управління і регулювання економіки.

Завданнями економічного механізму охорони навколишнього природного середовища є:

- Планування та фінансування природоохоронних заходів;

- Встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів та скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;

- Встановлення нормативів плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

- Надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних та ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів з охорони навколишнього природного середовища;

- Відшкодування у встановленому порядку шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу і здоров'ю людини.

Економічний механізм спрямований на економічне забезпечення раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища. Ця функція реалізується за допомогою послідовного здійснення всіх економічних заходів, включених в економічний механізм.

Наступна найважливіша функція економічного механізму - стимулююча. Вона полягає у створенні умов економічної зацікавленості підприємств і підприємців у виконанні адресованих ним вимог екологічного законодавства. Ця функція реалізується не всіма економічними заходами, включеними в нього, а лише деякими з них.

Стимулюючу роль покликані відігравати:

- Платежі за користування землею, надрами, водами, іншими природними ресурсами і за забруднення навколишнього середовища;

- Податкові та кредитніпільги, інші заохочувальні заходи у сфері охорони природи. Певною мірою в якості стимулятора виступає екологічне страхування.

При характеристиці ролі економічних заходів у забезпеченні природокористування та охорони навколишнього середовища потрібно відзначити, що економічні і адміністративні методи управління природоохоронної діяльністю не є альтернативою один одному. Навпаки, вони доповнюють один одного. Очевидно, що не може бути більше або менше екологічного нормування, екологічного ліцензування або державної екологічної експертизи. Ці функції державного управління охороною навколишнього середовища повинні здійснюватися в обсязі, передбаченому екологічним законодавством. Критерій тут може бути одна - найбільша корисність у досягненні мети. Одночасно відповідно до вимог законодавства повинні здійснюватися економічні заходи охорони навколишнього середовища. Отже, важливо дослідити і врегулювати застосування адміністративних та економічних методів управління природоохоронної діяльністю в напрямі їх оптимального поєднання, але тільки не протиставлення.

Завдання економічного механізму охорони навколишнього середовища полягає втому, щоб забезпечити за допомогою економічних заходів досягнення цілей екологічної політики держави, яка визначається законодавством, іншими нормативними правовими актами та іншими документами. Ця задача буде вирішена тим успішніше, ніж оптимальніше будуть врегульовані і реалізовані окремі елементи економічного механізму.

Основними недоліками економічного механізму охорони навколишнього середовища і природокористування є відсутність дієвих стимулів зниження негативного впливу на навколишнє середовище, раціонального використання природних ресурсів та застосування ресурсо-і енергозберігаючих технологій, а також явну недостатність обсягів платежів за викиди, скиди, розміщення відходів та використання природних ресурсів для фінансування природоохоронної діяльності та відтворення відновлюваних природних ресурсів в необхідних масштабах.

Застосування принципу "забруднювач платить" спрямоване на створення механізму економічної відповідальності суб'єкта господарської діяльності за негативний вплив на навколишнє середовище і зацікавленості у здійсненні природоохоронної діяльності.

В умовах ринку, що формується можна виділити наступні елементи економічного механізму природокористування:

- платність природокористування;

- система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

- плата за забруднення навколишнього природного середовища;

- створення ринку природних ресурсів;

- вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного чинника, особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;

- екологічні фонди;

- екологічні програми;

- продаж права на забруднення;

- система "застава - повернення";

- екологічнестрахування.

Платність природокористування повинна включати плату:

1) за право користування природними ресурсами;

2) за відтворення та охорону навколишнього середовища.

Істотне значення в системі платного землекористування повинні мати штрафи за порушення екосистеми.

Платне природокористування багато в чому визначає характерсистеми економічного стимулювання природоохоронної діяльності, заходів щодо зниження забруднення навколишнього середовища. У систему економічного стимулювання пропонують включити: оподаткування ("зелені" податки), субсидування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію природних фондів та інші заходи.

Що стосується оподаткування, то повинні застосовуватися знижені податки для ресурсозберігаючих і маловідходних технологій, а техногенні трудоємності виробництва і технології повинні обкладатися підвищеними податками. Підвищені податки повинні застосовуватися при оподаткуванні екологічно небезпечної продукції озонооруйних препаратів, етилованого бензину, пестицидів, енергоємної техніки та іншого.

Багато країн збираються найближчим часом ввести "вуглецевий" податок - податок на викиди вуглецю в результаті спалювання викопного палива. (Це вже зробили Фінляндія та Нідерланди).

Плата за природокористування, яка зараз у ряді держав становить кілька відсотків дохідної частини бюджету, повинна зрости до 30-50%. Це дозволить більш адекватно врахувати вплив на навколишнє середовище, деградацію природних ресурсів і створить стимул для зниження природоємкості економіки. У свою чергу, це дозволить знизити податки з населення, прибутку, доданої вартості та інше.

Має зазнати зміна система державного субсидування економіки. До останнього часу державні субсидії фактично сприяли руйнуванню природного середовища, стимулюючи розробку нових родовищ, використання енергоємних технологій в ПЕК, ЖКГ (у сільському господарстві застосування пестицидів, мінеральних добрив, важкої техніки, зрошення, осушення земель і так далі). Наприклад, дотації на енергоносії в України для промисловості та комунального господарства призвели до колосальної енергоємності економіки.

Прискорена амортизація основних фондів є добре випробуване в світі заходом для стимулювання пріоритетних видів діяльності науково-технічного прогресу. Підприємства, завищуючи амортизаційні відрахування, тим самим скорочують розмір прибутку, що підлягає оподаткуванню, в результаті чого зростає чистий прибуток.

Важливим елементом в системі економічного механізму природокористування є платежі за забруднення природного середовища.

Платежі за забруднення є засобом покарання підприємств-забруднювачів і засобом реалізації принципу "забруднювач платить".

Україна виявилася однією з перших країн у світі, де введені платежі за забруднення. Введено три види плати:

- за викид в атмосферу забруднюючих речовин;

- за скидання у водні об'єкти або на рельєфмісцевості забруднюючих речовин;

- за розміщення відходів.

У залежності від ступеня впливу на навколишнє середовище встановлюються два види нормативів оплати: за гранично допустимі викиди (скиди, розміщення відходів) забруднюючих речовин у природне середовище (в межах встановлених нормативів) і за перевищення цих показників. В останньому випадку платежі зростають у декілька разів. При цьому платежі в межах нормативів включаються до собівартості, а понаднормативні - в прибуток підприємства. Сучасні нормативи хоча у нас і низькі, але вони грають важливу роль для народження нової ситуації.

Для України актуально сьогодні та створення ринку природних ресурсів (бірж, проведення аукціонів, створення іпотечної системи).

Проблема вдосконалення ціноутворення на природні ресурси може бути розглянута в двох аспектах:

- розумне підвищення цін на природніресурси. Більш повний облік екологічного чинника у ціні на продукти природоексплуатуючих галузей стимулював би перехід виробників на режим ресурсозбереження;

- ціна повинна більш повно враховувати рівень екологічної безпеки продукції.

Екологічно чиста продукція повинна мати більш низьку ціну для споживача, ніж екологічно брудна. Для цього слід вводити систему податків на екологічно брудну продукцію і систему націнок, субсидій, та пільг для виробників і споживачів чистої продукції. Наприклад, у сільському господарстві потрібно зробити так, щоб виробникам було вигідніше використовувати біологічні засоби захисту, ніж пестициди, органічні добрива, ніж мінеральні.

Важливе значення для фінансування охорони природи мають позабюджетні екологічні фонди. Екофонду повинні бути доповнюють державні витрати на екологічні потреби. Вони повинні доповнювати фінансування і кредитування програм екологічної спрямованості, сприяти розвитку екологічної освіти та виховання.

Джерела формування фондів: платежі підприємств за викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів, штрафні платежі, кошти за відшкодування екологічного збитку при порушенні природоохоронного законодавства підприємствами, добровільні внески та інше.

Велике значення для суспільства має формування екологічних програм (на міжнародному рівні, всередині країни, регіону).

Мабуть, самим старим і перевіреним економічним інструментом в охороні навколишнього середовища є заставна система, або система "застава - повернення". Це добре знайома всім система. Коли ми купуємо який-небудь товар, то оплачуємо також додаткову вартість, яка потім повертається до нас (повернення порожніх пляшок, витрачених електричних батарей, пластикових контейнерів і так далі). Даний механізм дозволяє знизити надходження відходів в навколишнє середовище, в тому числі і токсичних, зберегти значні кошти і ресурси за рахунок утилізації.

Екологічне страхування - страхування відповідальності підприємств - джерел підвищеного ризику за заподіяння збитків у зв'язку з аварією, технологічним збоєм або стихійним лихом, що призводить до забруднення навколишнього середовища - це інструмент, пом'якшувальний наслідки аварій.

Таким чином, економічний механізм природокористування в ринковій економіці повинен бути націлений на рішення природоохоронних завдань.

До складу економічного механізму входять:

- правила укладання договорів, видача ліцензій і встановлення лімітів на комплексне природокористування;

- платність природокористування;

- економічне стимулювання охорони навколишнього середовища.

Договір, ліцензія та ліміти на природокористування визначаються законом наступним чином:

Договір на комплексне природокористування полягає між природокористувачів і виконавчим органом влади краю, області, автономної області, автономного округу, району, міста на основі висновку екологічної експертизи на передбачувану господарську або іншу діяльність та ліцензії (дозволу) на комплексне природокористування.

Договір на комплексне природокористування передбачає умови і порядок використання природних ресурсів, права та обов'язки природокористувача, розміри платежів за користування природними ресурсами, відповідальність сторін та відшкодування шкоди, порядок вирішення спорів.

Ліцензія (дозвіл) на комплексне природокористування видається природокористувачу спеціально уповноваженими на те державними органами України в області охорони навколишнього природного середовища з зазначенням:

- виду, обсягу та ліміту господарської діяльності з використання природних ресурсів;

- екологічних вимог, при яких допускається використання природних ресурсів, наслідків недотримання цих вимог.

Ліміти на природокористування є системою екологічних обмежень по територіях і представляють собою встановлені предприятиям-природокористувачів на певний строк обсяги граничного використання (вилучення) природних ресурсів, викидів та скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів виробництва.

Законом передбачається платність природокористування, включаючи плату за природні ресурси, забруднення навколишнього природного середовища та інші види впливу.

Плата за природні ресурси (землю, надра, воду, ліси та іншу рослинність, тваринний світ, рекреаційні (зони відпочинку, пляжі тощо) та інші природні ресурси) стягується:

- за право користування природними ресурсами в межах встановлених лімітів;

- за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів;

- на відтворення й охорону природних ресурсів.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види впливу стягується за:

- викиди, скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів та інші види забруднення в межах встановлених лімітів;

- викиди, скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів та інші види забруднення понад встановлених лімітів.

Плата за нормативні і наднормативні викиди і скиди шкідливих речовин, розміщення відходів перераховується підприємствами, установами, організаціями у безспірному порядку: 90% - на спеціальні рахунки позабюджетних державних екологічних фондів, 10% - в доход бюджету України для фінансування діяльності територіальних органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Економічне стимулювання охорони навколишнього природного середовища здійснюється шляхом: встановлення податкових та інших пільг, що надаються державним та іншим підприємствам, установам та організаціям, у тому числі природоохоронним, при впровадженні маловідходних і безвідходних технологій і виробництв, використанні вторинних ресурсів, здійсненні іншої діяльності, що забезпечує природоохоронний ефект; звільнення від оподаткування екологічних фондів; передачі частини коштів екологічних фондів на договірних умовах під процентні позики підприємствам, установам, організаціям і громадянам для реалізації заходів щодо гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин; встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів; застосування заохочувальних цін, і надбавок на екологічно чисту продукцію; введення плати за нормативні і наднормативні викиди і скиди шкідливих речовин, розміщення відходів та інші шкідливі впливи на навколишнє середовище; застосування пільгового кредитування підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, ефективно здійснюють охорону навколишнього природного середовища.

Під час виконання робіт на свинарських підприємствах на працівників можлива дія небезпечних та шкідливих факторів:

фізичні:

- машини й механізми, що рухаються (трактори, автомобілі,

мобільні кормороздавачі, причепи тощо);

- рухомі частини виробничого обладнання (зубчасті, пасові, ланцюгові передачі, карданні вали, з'єднувальні муфти, неогороджені робочі органи транспортерів, дробарок і т.ін.);

- підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони (у тваринницьких приміщеннях загазованість відпрацьованими газами

- під час роздавання кормів кормороздавачем, запиленість при

- роздаванні сухих кормів - комбікормів, трав'яного борошна);

- підвищена або знижена температура поверхні обладнання й

матеріалів;

- підвищена або знижена температура повітря робочої зони;

- підвищений рівень шуму на робочому місці (під час подрібнення

- кормів та роздаванні їх мобільними кормороздавачами);

- підвищений рівень вібрації;

- підвищена чи знижена вологість повітря;

- підвищена чи знижена рухомість повітря;

- підвищена напруга в електричному ланцюгу, замикання якого

- може пройти через тіло людини;

- підвищена напруга електричного поля;

- підвищений рівень статичної електрики;

- відсутність або нестача природного освітлення;

- недостатня освітленість робочої зони;

- знижена контрастність;

- прямий і відбитий блискіт;

- підвищений рівень ультрафіолетової радіації;

- підвищений рівень інфрачервоної радіації;

- гострі краї, задирки, шорсткість на поверхнях інструменту та

обладнання;

- розміщення робочого місця на значній висоті відносно поверхні

землі (підлоги);

хімічні:

- токсичні і подразливі (лікарські і мінеральні домішки до

кормів, дезінфікувальні та мийні засоби тощо);

- сенсибілізувальні;

- такі, що впливають на репродуктивну функцію (пестициди,

агрохімікати, гази розкладу органічних речовин, відпрацьовані

гази);

біологічні:

- патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії,

- спірохети, гриби, найпростіші) та продукти їх життєдіяльності;

- макроорганізми (тварини, рослини, люди й продукти їхньої

життєдіяльності, а також культури кліток і тканин);

психофізіологічні:

- фізичні перевантаження (операції з догляду за тваринами, які

виконуються вручну);

- нервово-психічні перевантаження (емоційні перевантаження під

час перегонів тварин, випасання, транспортування).

Мінімізація впливу біологічних факторів повинна забезпечуватися мінімальним часом контакту працівників із тваринами, кормовими сумішами, продукцією тваринництва, екскрементами тварин та відходами виробництва, проведенням дезінфекційних робіт та прибиранням приміщень, застосуванням бактерицидних ламп, застосуванням засобів захисту, дотриманням правил особистої гігієни.

З метою зменшення забруднення навколишнього середовища слід передбачати:організацію правильного оброблення, зберігання і використання

гною; впровадження способів очищення повітря підприємств за

допомогою встановлення спеціальних фільтрів і припливно-витяжної

вентиляції; виконання відповідних профілактичних заходів у санітарно-захисних зонах підприємств; планомірну боротьбу з хворобами тварин, переносниками інфекційних захворювань, паразитуючими комахами; оборотні цикли використання стоків стічних вод.

При розміщенні свинарських підприємств слід враховувати вимоги з охорони навколишнього середовища від забруднень виробничими викидами та стоками (гноєм та гноївкою, стоками від прибирання приміщень та ін.)

Свинарські підприємства слід розміщувати з підвітряного боку відносно житлової зони, але з навітряного - відносно складів мінеральних добрив та пестицидів.

Ветеринарні служби (за винятком ветсанпропускників), котельні, гноєсховища відкритого типу розміщують на фермах з навітряного боку відносно рози вітрів.