Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

Кафедра землеробства і агрохімії ім. Сазанова

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ҐРУНТОЗНАВСТВО З ОСНОВАМИ ГЕОЛОГІЇ»

на тему: «Агрогенетична характеристика та окультурювання грунтів господарства на прикладі ТОВ "Олбіс” Лубенського району Полтавської області»

м. Полтава - 2014 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Географічне, адміністративне розташування та природні умови ґрунтоутворення господарства

1.1 Відомості про господарство

1.2 Рельєф та ґрунтові породи

1.3 Клімат

1.4 Рослинність

1.5 Господарська діяльність людини

Розділ 2. Характеристика основних типів ґрунтоутворення

2.1 Список ґрунтів господарства

2.2 Характеристика підзолистого процесу ґрунтоутворення, класифікація ґрунтів, їх агрогенетична характеристика та заходи щодо підвищення родючості

2.3 Характеристика гумусово-акумулятивного процесу грунтоутворення, класифікація грунтів, їх агрогенетична характеристика і заходи щодо підвищення їх родючості

2.4 Характеристика болотного процесу ґрунтоутворення, класифікація ґрунтів, їх агрогенетична характеристика і заходи щодо підвищення родючості

2.5 Характеристика грунтів солонцевого типу ґрунтоутворення, їх класифікація, агрогенетична характеристика і заходи щодо підвищення родючості

2.6 Планування заходів хімічної меліорації грунтів

Розділ 3. Розрахунок балансу гумусу відповідної сівозміни господарства

Список використаної літератури



Вступ

Використання земельних ресурсів є основною складовою для ведення сільського господарства. Тому проблема їх використання відіграє важливу роль для країни, й особливо для Полтавської області, де основним напрямком ведення господарства є землекористування.

Необхідною умовою ефективного використання ґрунтових ресурсів з метою одержання високих і стабільних урожаїв сільськогосподарських культур належної якості, насамперед, є наявність інформації щодо їх еколого-агрохімічного стану. Застосування агрохімікатів в необґрунтовано високих дозах або не збалансованих за поживними речовинами не тільки знижує урожай, але і погіршує його якість, забруднює ґрунт і ґрунтові води шкідливими для людини і тварин сполуками. Хімізація сільськогосподарського виробництва виявилась одним з найбільш потужних факторів антропогенного впливу на довкілля, який в зв'язку з надзвичайними, як позитивними, так і негативними наслідками, має перебувати під постійним контролем.

Ґрунт в умовах сільськогосподарського виробництва є не тільки тілом природи, а й продуктом людської діяльності. Він перебуває у динамічній залежності від мінливих антропогенних та техногенних факторів. Наприклад, техногенний вплив Чорнобильської катастрофи поширився на дуже великі території, а глибина і тривалість її дії зумовлюються не лише особливостями радіоактивного забруднення, а й генетичними та еволюційними відмінностями окремих ґрунтових різновидів у певних природних агроекосистемах. Вплив різноманітних факторів визначає перебіг ґрунтових процесів і режимів, що знаходить адекватне відображення в зміні його властивостей позитивного чи негативного характеру.

Узагальнення матеріалів дає характеристику агроекологічного стану ґрунтів, допомагає виявити території з ґрунтами різних рівнів родючості та ефективності застосування добрив, дає можливість встановити площі сільськогосподарських угідь, відносно чистих від техногенного забруднення та залишків агрохімікатів.

Для розуміння принципів використання земельних ресурсів потрібно розуміти процеси, які проходять в грунті. Також його будову, види утворення, структуру, і інші характеристики. Розглянемо їх на прикладі господарства: ТОВ "Олбіс".



Розділ 1. Географічне, адміністративне розташування та природні умови ґрунтоутворення господарства

1.1 Відомості про господарство

ТОВ "Олбіс" розташована в межах села Кошманівка, Машівського району, Полтавської області. Посівна площа підприємства складає 700 гектар. Господарство займається вирощуванням зернових культур, порядок чергування культур у сівозмінах відповідає загальновстановленій схемі сівозміни. Розподіл сільськогосподарських культур кожного року змінюється, станом на 2010 подана в Таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Види с/г культур	Площа зайнята під с/г культуру, га
Кукурудза	400
Пшениця	100
Соняшник	100
Жито	50
Соя	50

На території господарства розташовані такі групи грунтів:

· чорноземи типові слабозмиті середньосуглинкові

· чорноземи типові середньозмиті середньосуглинкові

· чорноземи типові сильнозмиті середньосуглинкові

· лучні і чорноземно-лучні слабосолонцюваті середньосуглинкові

· лучно-чорноземні та лучні осолоділі грунти та солоді середньосуглинкові

· розмиті грунти і виходи порід середньосуглинкові.

Урожайність основних сільськогосподарських культур зазначена в Таблтці 1.2



Таблиця 1.2

Культура	Площа посіву, га	Урожай, ц/га
		за 1999 рік	за 2000 рік	за 2001 рік
	озима пшениця	200	20,5	19,6	22,9
	жито	150	19,8	19,6	23,3
кукурудза	300	68	67	71

Одним із напрямків моніторингу земель є агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення. Агрохімічна паспортизація земель здійснюється для контролю за динамікою родючості ґрунтів та забруднення їх токсичними речовинами та радіонуклідами - при цьому проводиться обов'язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видючою паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівні їх забруднення пестицидами, агрохімікатами, важкими металами, радіонуклідами, та іншими речовинами, вміст яких перевищує природний фон.

Агрохімічна паспортизація орних земель здійснюється через кожні 5 років; сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень - через 5 - 10 років.

1.2 Рельєф та ґрунтові породи

Рельєф впливає на розподіл речовин і енергії по поверхні ґрунту. На різні його елементи надходить неоднакова кількість вологи, тепла, мінеральних сполук. Усе це істотно впливає на життєдіяльність рослинного і тваринного світу, на темп і напрямок ґрунтоутворюючого процесу.

Основна геологічна структура, в межах якої знаходиться ТОВ "Олбіс" -- Дніпровсько-Донецька западина та її схили. Рельєф території переважно рівнинний, лежить в межах Полтавської рівнини, яка має плоску і горбисту поверхню з долинами та балками.

У межах господарства знаходиться ставок, що утворений від русла річки Сухий тагамилик, цей фактор зумовлює наявність лощин стоку, яких на території три.

Материнська порода перетворюється в ґрунт тільки при тривалому прояві ґрунтоутворюючого процесу. Отже, час, на протязі якого йде цей процес і формується той чи інший ґрунт, тобто її вік, є істотним чинником ґрунтоутворення.

Ґрунтоутворюючі породи -- вихідний матеріал, з якого формується ґрунт, тому її механічний, хімічний, мінералогічний склад, а також фізичні, хімічні, і фізико-хімічні властивості в значній мірі визначаються складом і властивостями ґрунтоутворюючими породами. Властивості материнських порід впливають на видовий і хімічний склад і біологічну продуктивність рослин на швидкість розкладення органічних залишків і якість гумус, що утвориться. Між ґрунтом і ґрунтоутворюючою породою відбувається обмін тепловою енергією, газами, водяною парою і розчинами. Усе це впливає на темп і напрямок ґрунтоутворюючого процесу.

Ґрунти утворяться з гірських порід. Але гірські породи на відміну від ґрунтів марні чи характеризуються лише зачатками родючості. Тим часом найбільш важливою властивістю ґрунту є її родючість, тобто здатність задовольняти рослини, що виростають на ній, елементами харчування, водою й іншими факторами життя. Отже, для утворення ґрунту насамперед необхідно, щоб у гірській породі нагромадилися елементи родючості. Від гірської породи ґрунт відрізняється й іншими особливостями.

Гірська порода перетворюється в ґрунт у результаті двох процесів, що спільно протікають - вивітрювання і ґрунтоутворення. У самому верхньому горизонті літосфери вивітрювання протікає спільно і одночасно з ґрунтоутворенням.

У процесі вивітрювання гірських порід і мінералів, що їх складають, елементи харчування рослин переходять у розчинний стан і стають для них доступними. Однак поживні речовини не тільки використовуються рослинами, але й втягують у великий геологічний круговорот речовин. Вода, що випадає на сушу у вигляді, опадів, просочує кору вивітрювання, розчиняє усе, що може розчинитися, і несе розчинені в ній речовини в моря, чи океани внутрішньоматерикові безстічні області. У результаті деяка частина поживних речовин відчужується з гірської породи і, транспортуючи по суші в океан, приймають участь в утворенні осадових гірських порід. Повинні пройти цілі геологічні епохи, поки осадові породи вийдуть на денну поверхню і знову піддадуться вивітрюванню, а поживні речовини, що містяться в них, будуть використані рослинами, що виростають на суші.

У результаті вивітрювання гірські породи поступово збіднюються елементами зольного живлення рослин. Що стосується азоту, одного з найважливіших елементів харчування організмів, то в магматичних породах, що послужили першоджерелом утворення інших гірських порід, воно практично відсутнє.

У процесі тільки одного вивітрювання гірської, породи не відбувається повного розвитку й іншого не менш важливого фактора родючості -- здатність стійко забезпечити рослини водою. У результаті вивітрювання масивна гірська порода з щільної, монолітної маси перетворюється в пухку породу (рухляк), що володіє властивостями водопроникності і вологоємності, але запас води в ній не може бути великим. Стійке забезпечення рослин водою здійснюється тільки ґрунтом, багатим гумусом, що має міцну структуру і пухкий склад. Ці властивості ґрунту формуються уже під впливом ґрунтоутворюючого процесу.

1.3 Клімат

ТОВ "Олбіс" розташовано у помірному кліматичному поясі, тип -- помірно-континентальний. Середня температура січня -- ?3,7 °C, липня -- +21,4 °C, кількість опадів становить 580-480 мм/рік, що випадають переважно влітку у вигляді дощів.

Сума позитивних температур із середньою добовою температурою повітря вище 0°С на території господарства коливається в межах 3050°-- 3450°, вище +5єС в межах 2950є -- 3350є, вище + 10єС в межах 2650є -- 3050є. В окремі роки суми температур можуть значно відхилятись від середніх значень. Цієї кількості тепла достатньо для вирощування всіх зернових, бобових, городніх культур, цукрового буряка, садових та інших культур.

1.4 Рослинність

У новоутворенні беруть участь вищі зелені рослини, нижчі рослини (бактерії, гриби актиноміцети, водорості), вищі хребетні і дрібні безхребетні тварини (членистоногі, молюски, хробаки, найпростіші). Найбільш видна роль у цьому процесі належить рослинності й особливо вищим зеленим рослинам.

Велика частина цих явищ протікає при участі живих організмів (головним чином вищих зелених рослин і мікроорганізмів) і продуктів їхньої життєдіяльності в результаті здійснення малого біологічного круговороту речовин.

Під біологічним круговоротом, речовин розуміють надходження, із ґрунту гірських порід атмосфери в організми хімічних елементів, синтез органічної речовини і повернення хімічних елементів у ґрунт (із щорічним спадом частини органічної речовини чи з повністю відмерлими організмами) і атмосферу.

Вищі і нижчі рослини, поселяючи на гірській породі, що вивітрюється, а потім у ґрунті, витягають з її хімічні елементи, у тому числі а найважливіші поживні .речовини, концентрують їх у собі, охороняючи тим самим, від вимивання і залучення у великий геологічний круговорот.

Поряд із синтезом органічної речовини одночасно і безупинно відбувається її руйнування. У ґрунті органічні рештки розкладають головним чином мікроорганізми. Якби не протікав процес руйнування органічної речовини, то всі легко рухливі поживні елементи незабаром були б зв'язані в органічній речовині і життя повинно було б припинитися. Вивільнення при мінералізації органічної речовини елементи зольного і азотного живлення стають доступними для наступних поколінь рослин, що втягують у біологічний круговорот і нова кількість поживних речовин з гірської породи.

Особливо важлива роль у біологічному круговороті належить зеленим рослинам. У залежності від їхніх особливостей і фізико-географічних умов біологічний круговорот речовин протікає по різному.

У результаті біологічного круговороту в ґрунті накопичуються вуглець, азот, фосфор, сірка і деякі інші елементи. Такі важливі елементи харчування рослин, як азот і фосфор, у великій кількості містяться в самих верхніх горизонтах ґрунту, де зосереджена найбільша маса органічної речовини.

Зелені рослини концентрують у створеному в процесі фотосинтезу органічній речовині енергію сонячних променів. При засвоєнні 1 грам-молекули СО2 рослина зв'язує 112 Ккал енергії сонячної радіації, що складає приблизно 9,33 кал на 1 г вуглецю.

Відмерли частини рослин, потрапляючи в ґрунт, не тільки збагачують її органічними і мінеральними речовинами, але і збільшують її енергетичні ресурси. Це сприяє більш активному обміну речовин і енергії як у самому ґрунті між її твердою, рідкою і газоподібною фазами, так і між ґрунтом, рослинністю, атмосферою і космосом.

При розкладанні органічних залишків синтезується і нова органічна речовина тіл мікроорганізмів, а також утворяться специфічні гумусові речовини і вторинні мінерали ґрунту (нітрати, сульфати, фосфати, карбонати, окисли кремнію, заліза й алюмінію і, можливо, деякі глинисті мінерали).

Найважливіша форма взаємодії органічних речовин з мінеральною частиною породи (ґрунту) -- утворення різноманітних органо-мінеральних сполук неоднакового ступеня розчинності, що відіграють істотну роль у міграції й акумуляції речовин і формуванні генетичних горизонтів ґрунту.

В процесі ґрунтоутворення частина хімічних елементів може вимиватися з ґрунту й утягувати в геологічний круговорот речовин. Тому в залежності від глибини промочування ґрунту і її водяного режиму акумуляція речовин у ґрунтових обріях може йти з різною інтенсивністю.

У результаті біологічного круговороту речовин, процесу синтезу і руйнування органічної речовини ґрунтоутворююча порода безупинно взаємодіє з рослинами і тваринами, із продуктами їхньої життєдіяльності, а також із продуктами розкладання органічних залишків. Це і складає сутність ґрунтоутворюючого процесу.

В утворенні грунту на даній території приймають участь трав`янисті рослини, як однорічні так і багаторічні (рослини родин Злакові, Складноцвіті, Розові, Жовтецеві та інші), а також породи листяних та хвойних дерев (а саме: дуб, береза, клен, тополі, липи).

Засміченість полів досить мала, через використання гербіцидів. Але існує досить велика проблема з деякими бур'янами.

1.5 Господарська діяльність людини

Виробнича діяльність людини в сучасну епоху стає вирішальним фактором ґрунтоутворення і підвищення родючості ґрунту на значних просторах земної кулі. При цьому характер і значимість змін ґрунту залежать від соціально-економічних виробничих відносин, рівні розвитку науки і техніки.

На сучасному етапі стан більшості сільськогосподарських угідь залишає бажати кращого. Інтенсивність використання різних препаратів хімічної дії для підвищення врожайності сільськогосподарських культур приводить до небажаних наслідків - швидке забруднення ґрунтів, непридатність їх до використання, а також продукти вирощені на цій території несуть негативний вплив на здоров`я людини.

Інтенсивність ґрунту даного підприємства досить висока, і за останні 10 років майже не змінилась. Можливо це є результатом внесення мінеральних, а місцями і органічних добрив. Також минулих роках практикувалась сівозмінна, що також дало позитивний вплив на стан грунту.

В Таблиці 1.3 представлені дані збору врожаю ТОВ "Олбіс", за 2012 - 2013 р.р.

Таблиця 1.3

Культури	2012 рік	2013 рік
	Загальна площа, га	Урожайність,ц/га	Загальна площа, га	Урожайність,ц/га
Посів озимих культур на зерно та зелений корм, всього	698	Х	700	Х
з них було втрачено	3	Х	1,3	Х
1. Зернові культури
Озимі культури.	350	15'600	260	16'990
Пшениця озима	300	19'311	120	18'932
Кукурудза на зерно	46,3	16'33	128	15'234
2. Технічні культури
Соняшник на зерно	200	18'345	174	17'211
Соя	30	2'78	0	X
3. Кормові культури
Кукурудза на силос	0	X	40,6	11'500



Розділ 2. Характеристика основних типів ґрунтоутворення

2.1 Список ґрунтів господарства

Список ґрунтів взятий з легенди ґрунтової карти господарства ТОВ "Олбіс", зазначено в Таблиці 2.1

Таблиця 2.1 Список ґрунтів за ґрунтовою картою

2.2 Характеристика підзолистого процесу ґрунтоутворення, класифікація ґрунтів, їх агрогенетична характеристика та заходи щодо підвищення родючості

Основним процесом грунтоутворення на території регіону, є один із різновидів елювіального - підзолистий. Суть підзолистого процесу полягає в руйнуванні у верхній частині профілю первинних і вторинних мінералів за рахунок їх кислотного гідролізу та виніс продуктів руйнування в нижні горизонти. В найтиповішому вигляді підзолистий процес проходить під хвойним лісом з моховим покривом і при короткочасному перезволоженні.

Ґрунтовий профіль (від італ. profilo -- обрис) -- це певне поєднання генетичних горизонтів у межах ґрунтового тіла (ґрунтового індивідууму), специфічне для кожного типу ґрунтоутворення в усіх особливостях його прояву. Досліджується розрізом товщі ґрунту від поверхні до материнської (ґрунтотворної) породи. Має шарувату будову, утворюючи сукупність генетичних ґрунтових горизонтів і підгоризонтів, що сформувались в процесіґрунтоутворення і розрізняються між собою за морфологічними ознаками, складом і властивостями.

Потужність ґрунтового профілю від десятків сантиметрів до декількох метрів. Профілі ґрунтів земель, освоєних господарською діяльністю, часто бувають порушеними або укороченими, оскільки обробка ґрунтів, особливо плантажна оранка, призводить до змішування ґрунтового матеріалу, а ерозія і дефляція -- до зносу верхніх горизонтів.

Мал 2.1

Будова профілю ґрунту ТОВ "Олбіс" показано на Мал 2.2.1.

Для позначення генетичних горизонтів в Україні використовується система індексів, що розроблена О. Н. Соколовським , М. К. Крупським, Г. С. Гринем. Основні індекси:

Т -- торф'яний;

ТН -- торф'яно-перегнійний;

ТЗ -- торф'яно-мінеральний;

Нл -- лісова підстилка;

Нс -- степова повсть;

Н -- (грец. humus -- гумус) гумусовий;

Е -- (лат. eluo -- вимивати) елювіальний (щодо колоїдів);

I -- (лат. influo -- вмивати) ілювіальний (щодо колоїдів);

Pf -- псевдофібровий;

R -- ортзандовий;

Rt -- ортштейновий;

Si -- солонцевий;

Gl -- глейовий;

M -- мергелистий;

P -- ґрунтотворна порода;

D -- підстилаюча порода.

Додаткові індекси, що відображають відокремлені морфологічні елементи ґрунту, включення в грунті, а також ознаки, пов'язані з діяльністю людини:

k -- карбонати;

s -- легкорозчинні солі;

r -- м'які залізисто-марганцеві стягнення та пунктуації;

rt -- щільні залізисто-марганцеві конкреції;

rk -- карбонатні конкреції;

t -- уламки твердих безкарбонатних порід;

tk -- уламки твердих карбонатних порід;

f -- вохра;

z -- копроліти, червоточини, кротовини;

dn -- ознаки ерозії (денудації);

dl -- делювіальні наносні горизонти;

de -- еолові наносні горизонти;

al -- алювіальні наносні горизонти;

a -- орні горизонти (від лат. arvum -- поле);

ag -- насипні рекультивовані горизонти (agger -- насип);

pl -- плантажовані горизонти;

mo -- ознаки, пов'язані зі зрошенням;

m -- ознаки, пов'язані з осушенням.

-- Перехідні горизонти, що сполучають в однаковій мірі ознаки двох сусідніх горизонтів, позначаються символами суміжних горизонтів (наприклад, НЕ -- гумусово-елювіальний горизонт).

-- Перехідні горизонти, що сполучають ознаки різного ступеня виразності, позначають символами із прописної і малої літери (наприклад, Нр, Ph).

-- Поховані горизонти записують у квадратних дужках (наприклад, [Н]).

-- Локальна концентрація новоутворення чи включення, чи дуже слабко виражена ознака позначається символом у дужках (наприклад, P(h)).

-- Ознаку в нижній частині горизонту відокремлюють косою рискою, (наприклад, P/k).

Механічний склад ґрунту -- процентний вміст частинок того або іншого розміру. В даний час в різних країнах існують різні системи класифікації частинок за фракціями. М. М. Сибірцев узагальнив існуючі на той час системи класифікації. Грунт можна класифікувати за вмістом «фізичних глин» (частинки діаметром менше 0,01 мм).

У кожному ґрунті міститься кілька механічних фракцій. У фракцію “фізичного піску” поєднують усі частки крупніше 0,01 мм, а у фракцію “фізичної глини”-- усі частки дрібніше 0,01 мм. Усі частки крупніше 1 мм називають кістяковою частиною ґрунту, а менше 1 мм -- мілкоземом. У залежності від співвідношення різних фракцій виділяють ґрунту різного механічного складу.

На території ТОВ "Олбіс", переважає чорнозем типовий, профіль якого зображено на Мал 2.2



Мал 2.2

Механічний склад грунту що знаходиться на території ТОВ "Олбіс", зазначено в Таблиці 2.2.

Механічний склад чорнозему типового.

Таблиця 2.2

Глибина, см	Вміст механічних елементів (фракці, мм) Кількість % від маси ґрунту
	1-0,25	0,25-0,05	0,05-0,01	0,01-0,005	0,005-0,001	<0,001
0 - 20	0,31	8,02	42,6	6,85	16	38,01
20-40	0,27	3,67	39,33	10	15,78	36,78
40-60	0,21	1,37	25,87	9,41	7,89	29,89
40-80	0,17	3,67	23,76	8,90	5,64	21,54

Фізико-хімічні властивості ґрунтів рекомендовано подавати презентовані в Таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Склад і властивості чорнозему типового.

Потужність горизонту см	Гумус %	Мг-екв/100 г грунту	Ступінь засоленості
		Азот	Рухомий фосфор	Обмінний калій	Кислотність pH KCl
20	4,9	147	97,9	102,6	6,3	0,00
20-40	3,7	132	99,2	108,6	6,5	0,00
40-60	3,1	121	99,1	103,2	6,2	0,00
60-80	2,6	98	99,5	100,1	5,5	0,00
80-100	2,1	35	98,1	89,0	3,7	0,00

Склад і властивості чорнозему тепового було наведені на прикладі чорноземів ТОВ "Олбіс".

Чорномзем -- тип ґрунту, що розвивається в умовах суббореального слабоаридного клімату з добре вираженою сезонною контрастністю під степовою і лучно-степовою рослинністю на пористих карбонатних породах -- лесах і лесовидних суглинках. Чорноземи поширені переважно на платформних рівнинах, але зустрічаються також островами серед інших ґрунтів у міжгірських западинах, улоговинах і на слабоеродованих схилах гірських систем. Формування чорноземів зумовлено особливостями біологічного колообігу -- великою кількістю хімічних елементів, які залучаються у щорічні процеси утворення і трансформації органічної речовини, надходженням основної маси органічних решток всередину ґрунту, активною участю в розкладанні рослинних решток бактерій, актиноміцетів, безхребетних.

Для чорноземів характерна наявність двох основних генетичних горизонтів:

1. Гумусового прогресивно-акумулятивного, що характеризується великою потужністю, високим вмістом гумусу при його поступовому зменшенні з глибиною, зернистою структурою.

2. Карбонатно-акумулятивного.

Типи чорнозему

Чорнозем поділяють на дві градації: за потужністю гумусового шару і за змістом гумусу. Розглянемо кожну градацію більш докладно.

За потужністю гумусового шару чорнозем підрозділяється на:

· надпотужні (потужність понад 120 см);

· потужні (120 - 80 см);

· середньоглибокі (80 - 40 см);

· малопотужні (менше 40 см).

· За вмістом гумусу чорнозем можна розділити на:

· огрядні (більше 9%) - забарвлення чорне;

· середньогумусні (6 - 9%) - забарвлення чорне;

· малогумусні (6 - 4%) - забарвлення темно-сіра;

· слабогумусние (менше 4%) - забарвлення сіра;

· мікрогумусние (менше 2%) - забарвлення світло-сіра.

За типом чорноземи бувають:

· опідзолені чорноземи;

· вилужені чорноземи;

· типові чорноземи;

· звичайні чорноземи;

· південні чорноземи.

Виділяють також міцелярно-карбонатні чорноземи (приазовські і предкавказские), які формуються у районах з теплою зимою (грунт не промерзає), і чорноземи, що розвиваються в умовах зимового промерзання. У залежності від засоленості виділяють звичайні, карбонатні, солонцюваті, солонцеватой-солонмакуватими та інші.

2.3 Характеристика гумусово-акумулятивного процесу грунтоутворення, класифікація грунтів, їх агрогенетична характеристика і заходи щодо підвищення їх родючості

Вся різноманітність ґрунтів у природі - результат тривалого природного розвитку основних ґрунтоутворюючих процесів - типів ґрунтотворення, зокрема підзолистого, чорноземного (дернового, гумусово-акумулятивного), болотного (гідромор-фного), солонцьового (галогенного), латеритного (фералітного).

Підзолистий процес ґрунтотворення розвивається під дією лісової, насамперед хвойної, рослинності в умовах вологого клімату, особливо інтенсивно на безкарбонатних материнських породах. Суть його - в активному руйнуванні (гідролізі) мінеральної частини грунту переважно під впливом органічних кислот (типу фульвокислот) та виносі продуктів руйнування з верхніх горизонтів у нижні або за межі ґрунтового профілю при промивному водному режимі. Він приводить до формування ґрунтів різного ступеня опідзолення, в яких елювіальні горизонти збіднені колоїдами, обмінними основами, зокрема Са2+, відносно збагачені кремнеземом, характеризуються кислою реакцією ґрунтового розчину, несприятливими фізико-механічними властивостями, а ілювіальні горизонти збагачені мулом, гідроксидами заліза та алюмінію. Посиленню підзолистого процесу сприяють перезволоження ґрунтової товщі та оглеєння.

Чорноземний (дерновий, гумусово-акумулятивний) процес ґрунтотворення протікає під впливом багаторічної трав'яної рослинності в умовах помірно-вологого клімату, особливо інтенсивно на карбонатних материнських породах (лесах). Головна його суть - це збагачення материнської породи гумусом. Помірне зволоження при непромивному типі водного режиму, чергування низхідних і висхідних потоків ґрунтової вологи зумовлює рівномірне просочування ґрунтової товщі гумусом. Наявність карбонатів, насиченість ґрунтово-вбирного комплексу кальцієм, закріплення ґрунтових колоїдів (гумусу і глини) сприяє формуванню агрономічно-цінної водостійкої грудкувато-зернистої структури. Руйнування мінеральної частини ґрунту не відбувається.

Класифікація ґрунтів є відображенням рівня ґрунтознавчої науки у будь-якій країні і, одночасно, її фундаментом. В Україні проблема класифікації ґрунтів залишається не вирішеною при достатньо великому спектрі запропонованих схем. Детальна типологія ґрунтів України представлена у вигляді номенклатурних списків для крупномасштабних ґрунтових обстежень.

Класифікація ґрунтів України, що сьогодні використовується за вимогами ДСТУ, створена на генетичних принципах, а її параметри анонсовані у 1988 році. У ній використані традиційні в українському ґрунтознавстві підходи, рівень знань і базу даних щодо генезису і властивостей ґрунтів України. Класифікація включає такітаксономічні одиниці: ґрунтоутворення підзолистий гумусовий гірський

· клас -- поділ ґрунтів на так звані "зональні" і "азональні";

· тип -- основна таксономічна одиниця. В один тип об'єднуються ґрунти з одноманітними гідротермічними умовами під однотипною рослинністю, на материнських породах подібного мінералогічного складу, з однотипною будовою профілю, близьким рівнем родючості і єдністю заходів щодо поліпшення;

· підтип -- розкриває зміст типу і включає ґрунти, у яких поряд з типовими є властивості, що характерні для інших типів;

· рід -- таксономічна одиниця, що відображає карбонатність, кислотність, прояв солонцюватості і засолення ґрунтів тощо;

· літологічна серія -- таксономічна одиниця, що відображає генетичну природу ґрунтоутворювальних порід;

· вид -- таксономічна одиниця, що відображає ступінь прояву ознак типу, підтипу, роду і літологічних ознак;

· варіант -- таксономічна одиниця, що відображає трансформацію ґрунту в результаті його використання;

· різновидність -- таксономічна одиниця, що відображає гранулометричний склад ґрунту.

У 2005 році в Україні запропонована класифікація ґрунтів генетично-субстантивного типу. Вона включає такі таксономічні одиниці: тип -- підтип -- рід -- вид -- варіант -- літологічна серія.

Гумусово-акумулятивний процес - це акумуляція у верхніх шарах грунту органічної речовини і біофільних елементів, формування гумусово-акумулятивних горизонтів. Зображений процес на Таблиці 2.3



Таблиця 2.3 Гумусово - акумулятивне ґрунтотворення

Гумусово - акумулятивний (дерновий) процес ґрунтотворення (природні ґрунти	Агрогенно - акумулятивний процес ґрунтотворення (орні ґрунти)	Гідрогенно - акумулятивний процес ґрунтотворення (природні ґрунти)
Елементарні ґрунтові процеси (ЕГП)
1.Повстиноутворення	1.Гуміфікація	1.Повстиноутворення
2.Дерниноутворенн	2.Гуміфікасація	2.Дерниноутворення
3.Гуміфікація	3.Біотурбаці	3.Біотурбація
4.Гуміфікасація	4.Агротурбаці	4.Гуміфікація
5.Біотурбація	5.Утворення орного шару (горизонту)	5.Гуміфікасація
6.Карбонатізація (СаСО3)	6.Утворення підорного шару (горизонту)	6.Олуговіння
7.Синтез і ресинтез глинистих мінералів	7.Утворення плужної підошви	7.Окарбоначування
	8.Штучно акумулятивні процеси при внесенні органічних і мінеральних добрив	8.Оглеєння
	9.Штучно - акумулятивні процеси при внесенні Са вмісних сполук	9.Локальна концентрація сполук заліза і марганцю
	10.Підкислення (підлуження) ґрунту при внесенні добрив
	11.Штучне забруднення важкими металами, пестицидами
	12.Синтез і ресинтез глинистих мінералів
	13.Агротехнічна дефляція
Ґрунти
Чорноземи	Агрочорноземи Агроземи	Лучнувато - чорноземні Лучні Опідзолені грунти

Ясно - сірі опідзолені грунти.

Сучасний ґрунтовий покрив Лісостепу чітко відображує вплив природної рослинності на процес ґрунтоутворення: в районах, де були і нині є широколистяні ліси, сформувались сірі лісові ґрунти; там, де була поширена лучно-степова рослинність, сформувались чорноземи типові і вилуговані і, нарешті, на тих ділянках, де тривалий час відбувалася зміна лісової рослинності на лучно-степову або навпаки, сформувались темно-сірі опідзолені грунти.

Під покривом широколистяних лісів сірі лісові ґрунти формувалися при поєднанні двох процесів ґрунтоутворення: опідзолен- ня («м'яка» форма підзолистого процесу) і дернового. Якщо переважав перший процес, то утворювались ясно-сірі і сірі лісові ґрунти, а якщо другий, -- то темно-сірі опідзолені ґрунти.

Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти не мають ознак ґрунтотворен- ня, характерних для чорноземів. Будова їх профілю більше подібна до будови профілю дерново-підзолистих ґрунтів (Рис 2.2) . У них добре виражений процес опідзолення, а тому у профілі чітко спостерігається елювіально-ілювіальний тип розподілу речовин. Вміст гумусу в ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах вищий, ніж у дерново-підзолистих. Кількість його залежить від характеру рослинності і надходження в ґрунт органічних решток, а також від гранулометричного складу.



2.4 Характеристика болотного процесу ґрунтоутворення, класифікація ґрунтів, їх агрогенетична характеристика і заходи щодо підвищення родючості

Болотний (гідроморфний) процес ґрунтотворення розвивається під впливом болотної, головним чином, мохово-осокової рослинності в умовах постійного пе-резволоження, що викликає оглеєння і накопичення слабкорозкладених органіч-них решток у вигляді торфу. В ґрунтовій товщі розвиваються анаеробні бактерії, що використовують органічну речовину як енергетичний матеріал, і кисень з окис-них сполук, які внаслідок цього переходять у закисну форму. Цей процес розкис-нення (відновлення ґрунтів) називається оглеєнням, а збагачена закисними сполу-ками ґрунтова маса - глеєм, із сизуватим, синім чи зеленкуватим забарвленням, спричиненим наявністю відновленого заліза. У таких умовах відбувається накопи-чення й консервування органічної речовини, що приводить до наявності в ґрунті великих запасів азоту та фосфору. Під впливом болотного процесу ґрунтотворення формуються інтразональні торф'яники, болотні і торф'яно-болотні ґрунти.

На мою думку, важливим напрямком в введені агрономічного господарства є організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін. Необхідно оптимізувати розмір полів у сівозмінах, оскільки вони у нас часто завеликі. Поля сівозмін потрібно нарізати за контурами ґрунтових відмін, а не розбивати різноґрунтові ділянки на правильні прямокутники з метою полегшення механізованого обробітку. Адже кожна ґрунтова відміна дозріває для обробітку в певний час і потребує різних форм обробітку, різних норм та сортів гною, добрив, вапна та гіпсу.

На Таблиці 2.4 наведена класифікація болотних грунтів.

Для того, щоб зберегти фізичні властивості ґрунтів -- структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим -- потрібно різко скоротити повторність обробітку ґрунтів, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини і механізми.

Таблиця 2.4 Класифікація болотних грунтів

Типи	Підтипи	Роди	Види
Верховий	Мінеральний Муловато-глеєвий Торфянисто-глеєвий	а)карбонатний залізистий вівіанітовий засолений	а)слаборозкладений (5 - 20%) середньорозкладений (20-40%) муміфікований (40-60%) перегнійний (60-80%) мінералізований (80>%) б)малозольнийсередньозольний багато зольний мінерально-органічний органо-мінеральний горілий
Перехідний	Торфяно-глеєвий Торфяний неглибокий Торфяний середньо глибокий
		б)моховий травянистий дерев'янистий їх комбінації
Низинний	Торфяний глибокий Торфяний надглибокий Перегнійно-глеєвий

В результаті болотного процесу грунтоутворення, утворилися лучно-чорноземні грунти, а саме: лучні грунти, лучні слабошаруваті грунти, лучні сильношаруваті грунти.

Лучні ґрунти: поширені на терасових рівнинах і низьких вододілах лісостепової і степової зон (близько 3% ріллі колгоспів і радгоспів), поліських ландшафтах на низьких давніх терасах річок, делювіальних шлейфах. Їхніми материнськими породами є звичайно делювій лесовидних суглинків і крейдових мергелів. При суглинистому механічному складі верхні горизонти мають зернисту структуру (Мал 2.1).

Ці ґрунти подібні до чорноземів, але відрізняються від них близьким до поверхні заляганням ґрунтових вод та оглеєнням підгумусового горизонту і верхньої частини ґрунтотворної породи з глибини 120-150 см. Вони мають значну кількість гумусу (до 6-8%), нейтральну реакцію ґрунтового розчину, насичені кальцієм і магнієм. Серед них часто трапляються засолені відміни, що зумовлено солоними ґрунтовими водами. У північному лісостепу засолення содове, у південному -- сульфатне, а в степовій зоні -- хлоридно-сульфатне.

Мал 2.1

Лучні грунти:

Утворилися на наносах в долинах рік і балок у глибоких зниженнях на плато, де грунтові води підходять близько до поверхні. Як і чорноземи, мають глибокий гумусовий шар (50-70 см), містять 4 -5% гумусу і багато поживних речовин. Але вони постійно перезволожені, і в них відбуваються процеси оглеєння. Основні площі цих грунтів зайняті луками, розорюється незначна їх частина. Для використання під орні землі їх треба осушити, але це не завжди ефективно. Ці грунти належать до дернового типу ґрунтоутворення, але такого, що відбувається в різко виявлених гідроморфних умовах при постійному капілярному зв'язку з неглибоко залягаючими водами і особливому режимі поверхневих вод.

Лучні слабошаруваті грунти:

Залягають ці ґрунти в умовах неспокійних повеней, на ділянках, що зазнають змінного впливу течії різної сили, які зідкладають алювій різної сортованості й крупності. Через це для таких ґрунтів характерне чергування шарів алювію різного механічного складу і різної гумусованості.

Лучні сильношаруваті грунти:

В зв'язку з легким механічним складом, лучні сильношаруваті ґрунти містять в собі невелику кількість гумусу: так в шарі 0 - 20 см вміст його становить 1,1 %. на глибині 49 - 59 см - 1,68 %, а з материнській породі його лише 0,36 %.

Вбирна здатність в шарі 0-20 см становить 7,78 % мг / екв на 100 г ґрунту.Запаси легкорухомих поживних речовин слідуючи: гідролізуємого азоту -5,23 мг, рухомого фосфору 10 мг, калію - 20 мг на 100 г ґрунту в 0 - 20 см шарі.

По забезпеченості для зернових культур ці ґрунти відносяться до середньозаьезпечених азотом і фосфором і високозабезпеченим калієм.

Утворились вони в прирусловій частині правобережної заплави річки Ворскли в умовах змінного впливу течій різної сили, переважно сильних, що відкладають різнорідний, здебільшого грубозернистий намулок.

2.5 Характеристика грунтів солонцевого типу ґрунтоутворення, їх класифікація, агрогенетична характеристика і заходи щодо підвищення родючості

Засолені грунти - це такі грунти, що містять у всьому профілі або в його частині легкорозчинні солі в кількостях, шкідливих для рослин (Рис 2.2)

Рис 2.2



Шкідливість водорозчинних солей полягає в тому, що вони підвищують осмотичний потенціал грунтового розчину, чим погіршують постачання рослин водою через недостатню всмоктувальну силу кореневих систем. Деякі солі (сода) погіршують властивості грунту: він набухає, зменшується здатність колоїдів до коагуляції, збільшується їх рухомість, в результаті чого руйнується структурність грунту, росте його щільність тощо.

Найбільш шкідливі солі: Na2СО3, NaHСО3, NaCl; шкідливі: СаСl2, MgCl2, Na2SО4; менш шкідливі: MgSО4, CaSО4.

Солончак -- ґрунт, насичений солями. Солончаки -- це інтразональна група ґрунтів, що можуть формуватися у різних природних зонах, починаючи з арктичного поясу і закінчуючи тропічним; відрізняються від інших ґрунтів високим вмістом солей у деякій частині або у всьому профілі, що перешкоджають розвитку більшості рослин, за винятком галофітів (солянок, поташників, солонців, солеросів).

Солончак -- ґрунт, головною діагностичною ознакою якого є постійна наявність у поверхневому горизонті легкорозчинних солей у такій кількості, що це пригнічує ріст і розвиток глікофітних рослин. Цьому відповідає вміст солей у прошарку 0-20 см не менше 1% при хлоридно-сульфатному їхньому складі або екологічно еквівалентний показник при інших типах засолення[2].

Солончаки поширені переважно в посушливих і напівпосушливих зонах і прибережних регіонах усіх кліматичних поясів.

Згідно з класифікацією ґрунтів СРСР 1977 року[6] виділяється два типи солончаків: автоморфні та гідроморфні. Автоморфні солончаки мають палеогідроморфне походження або приурочені до виходів засолених порід, вони утворюються в умовах непромивного водного режиму при рівнях ґрунтових вод глибше 10 м. Гідроморфні солончаки навпроти, розвиваються при високому (0,5-3 м) стоянні мінералізованих ґрунтових вод при випітному водному режимі.

Підтипи автоморфних солончаків:

· Типові, з максимумом солей на поверхні ґрунту;

· Отакирені, з крихкою разсоленою кіркою.

Підтипи гідроморфних солончаків:

· Типові -- властивості солончаків виражені найбільш повно.

· Лучні -- утворюються при засоленні лучних ґрунтів і зберігають ряд їх ознак, таких як високий вміст гумусу, наявність оглеєння. Грунтові води на глибині 1-2 м.

· Болотні -- утворюються при засоленні болотних ґрунтів; характерно часткове збереження болотної рослинності, оглеєні по всьому профілю; грунтові води на глибині 0,5-1 м.

· Сорові -- утворюються на місці солоних озер, що періодично висихають. Оглеєні по всьому профілю, відзначається запах сірководню. Поверхня позбавлена рослинності, покрита кіркою солі. При товщині кірки більше 10 см такі солончаки відносять до неґрунтових тіл.

· Грязьово-вулканічні -- утворюються при виливі на поверхню засоленого мулу або мінералізованих вод.

· Горбисті (місцева назва -- чоколакі), що представлені навіяними горбами засоленого дрібнозему заввишки до 1-2 м.

Солонці - це галоморфні ґрунти із чітко вираженою текстурною диференціацією профілю. Відносяться до класу лужних. Це інтразональні грунти, приурочені до субаридних та аридних (але не пустельних) областей різних термічних поясів. Найбільш широко вони поширені в суббореальному, потім тропічному та субтропічному поясах.

Солонці -- це ґрунти, що мають таку сукупність ознак:

1. Профіль, диференційований за елювіально-ілювіальним типом;

2. Стовпчаста, призматична, грубогрудкувата або грубогоріхувата структура ілювіального горизонту при його високій щільності та здатності до набухання;

3. Наявність в ілювіальному горизонті обмінного Na+ в кількості понад 15% від суми обмінних катіонів (або обмінного Mg2+ в кількості понад 40% від суми обмінних катіонів при меншому, ніж 15%, вмісті обмінного Na+);

4. Лужна реакція ілювіального і нижчих горизонтів;

5. Наявність солей у нижній частині профілю під ілювіальним горизонтом.

Солонці -- одними дослідниками розглядаються як єдиний тип ґрунтів, іншими -- як група типів.

Згідно з прийнятою в СРСР систематикою 1977 року солонці діляться за характером водного режиму на 3 типи:

1. Автоморфні.

2. Напівгідроморфні.

3. Гідроморфні.

Підтипи солонців виділяються у залежності від розташування їх в тій чи іншій біокліматичній зоні.

На території господарства виявлено лучні глибоко-, середньо - і сильносолонцюваті солоділі грунти.

Солонцюваті грунти.

Фізична стиглість солонцюватих ґрунтів настає пізніше, ніж несолонцюватих. Це призводить до запізнення їх обробітку, втрати вологи, через утворення ґрунтової кірки, яка затримує проростання і ріст сходів, - до пізнього і нерівномірного їх з'явлення, що негативно впливає на про- дуктивність сільськогосподарських культур. Установлено, що у степовій зоні слабка солонцюватість ґрунтів знижує урожайність сільськогосподарських культур на 12 %, середня - на 32 %, сильна - на 45 %.

Загальна площа солонців - 235,6 тис. га (0,53%), в тому числі ораних 47,2 тис. га. Розповсюджені в лісостеповій і степовій зонах, особливо на притоках річки Дніпро, в степовій зоні - Причорноморя і Задонецьких степів, в долинах річок і і впадин рельєфу.



2.6 Планування заходів хімічної меліорації грунтів

За даними матеріалів агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, проведеної Тернопільським центром «Облдержродючість» протягом останніх п'яти років, в області нараховується більше 130 тис. га кислих земель. Дослідження показують тенденцію до зростання кислотності ґрунтів. А вона негативно впливає на продуктивність сільськогосподарських культур, недобір урожаю може становити до 40%. Щороку безповоротно ґрунт втрачає близько 9 кг/га кальцію і магнію.

Внаслідок підкислення ґрунту ущільнюється орний та підорний шар, зменшується пористість, порушується водно-повітряний режим, розвиваються ерозійні процеси. Кислотність негативно впливає на ефективність дії гербіцидів, особливо триазинової групи, які при менше рН5 взагалі перестають діяти.

Використання значної кількості мінеральних добрив, зокрема азотних, які переважно є фізіологічно кислими, веде до підкислення ґрунтів. Різке зменшення внесення органічних добрив, а в більшості господарств їх повна відсутність, призвели до зниження буферної здатності через зменшення надходження зовні гумусових речовин, які є одним з основних регуляторів коливання кислотності. Тому використання добрив варто вважати основним чинником зміни кислотності.

Кислі ґрунти характеризуються збідненим вмістом кальцію і магнію та наявністю окислів алюмінію і заліза, які перетворюють рухомі форми поживних речовин ґрунту у важкодоступні для рослин.

Крім того, вапнування створює сприятливі умови для активізації корисних мікробіологічних процесів, сприяє зростанню кількості доступних форм поживних елементів. Кількість засвоюваного азоту зростає в перший рік після вапнування, а фосфору і калію -- в наступні роки. Тому на провапнованих ґрунтах можливо на 15-20% знизити дози азоту і фосфору.

Сприяє підвищенню кислотності ґрунтів і вимивання карбонатів з орного шару атмосферними опадами та ґрунтовою вологою. Співвідношення між втратами кальцію з інфільтраційними водами і виносом урожаєм становить 4:1. Внаслідок таких явищ рослини відчувають дефіцит карбонатів.

Знижують вміст карбонатів у ґрунтах і ерозійні процеси, які інтенсивно проявляються на схилах під час сильних дощів, особливо на площах з просапними культурами та з порушеними технологіями обробітку ґрунту.

Вапнування проводять у відповідності з рекомендаціями і картограмами, враховуючи біологічні особливості сільськогосподарських культур, які будуть вирощуватися в даній сівозміні.

Норма вапна встановлюється в залежності від потреб рослин до кислотності грунту.

При внесенні вапна в грунті воно перетворюється і дисоціює:

CaCO3 + H2O + CO2 = Ca(HCO3)2

Ca(HCO3)2 + 2H2O = Ca(OH)2 + 2H2O + 2CO2

Ca(OH)2 = Ca2 + 2OH.

Кальцій взаємодіє з грунтовим вбирним комплексом:

[ГВК]H+ + Ca2+ + 2OH>[ГВК]Ca2+ + 2H2O.

Гідрокарбонат кальцію Ca(HCO3)2 взаємодіє з органічними і мінеральними кислотами грунту, а також з грунтовим вбирним комплексом:

[ГВК]H+ + Ca2 +>[ГВК]Ca2+ + 2H+.

Д.М.Прянишников вважав, що основним у багатосторонній дії вапна на грунт є ліквідація підвищеної кислотності грунту. Внесений кальцій сприяє гуміфікації рослиних решток, коагуляції гумусу та утворює малорозчинні гумати кальцію.

Критеріями для встановлення необхідності вапнування найчастіше служить рН сольової витяжки та ступінь насичення грунту основами. Грунти за потребою у вапнуванні поділяють на такі групи:

§ дуже сильно кислі: рН (KCI) < 4 - потребують негайного вапнування;

§ дуже кислі: рН (KCI) 4,1-4,5 - потребують негайного вапнування;

§ середньо кислі: рН (KCI) 4,6-5 - висока потреба у вапнуванні;

§ слабо кислі: рН (KCI) 5,1-5,5 - досить висока потреба у вапнуванні;

§ близькі до нейтральних: рН (KCI) 5,6-6 - вапнують при потребі;

§ грунти з рН (KCI) >6,5 не потребують вапнування.

Доза вапна, необхідна для нейтралізації надмірної кислотності в орному шарі грунту, розраховують, розраховують за формою:

Д=0,05*Hr*h*dv,

де Д - доза CaCO3, т/га;

Hr - гідролітична кислотність грунту, мг-екв/100 г грунту;

h- глибина шару грунту, см;

dv - щільність грунту, г/см3.

На території ТОВ «Олбіс» вапнування проводять при потребі.

За допомогою формули, можна розрахувати дози вапна, необхідного грунтам в ТОВ "Олбіс", (Таблиця 2.5)



Розділ 3. Розрахунок балансу гумусу відповідної сівозміни господарства

Важливим показником родючості для конкретної зони (господарства, сівозміни) є оцінка його вмісту за певний проміжок часу на певній території, що ми називаємо його балансом гумусу.

Баланс гумусу може бути трьох типів:

Бездефіцитний - втрати гумусу поновлюються його новоутворенням.

Позитивний (активний) баланс - приріс кількості гумусу перевищує його втрати.

Негативний (пасивний) баланс - втрати гумусу перевищують його новоутворення.

Згідно методики Інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. Соколовського, баланс гумусу розраховують за формулою:

Бг = - ,

де П1 - новоутворений гумус у ґрунті на 1 га за ротацію сівозміни за рахунок рослинних решток (т/га);

П2 - новоутворений гумус у ґрунті за ротацію сівозміни за рахунок органічних добрив (т/га);

P - загальна кількість гумусу, яка мінералізується за ротацію сівозмін (т/га);

L - тривалість ротації сівозміни (років).

Розрахунки:

1)Люцерна: поверхневі рештки

х = 0,12y + 5,9 = 0,12* 32,6 + 5,9 = =9,812 т/га

Кореневі рештки

х1 = 1,02y + 4,7 = 1,02 * 32,6 + 4,7 = =37,952 т/га

Загальна кількість рослинних решток

9,812 + 37,952 = 47,764 т/га

2)Озима пшениця: поверхневі рештки

х = 0,32y + 13,5 = 0,32 * 7,0 + 13,5 = =15,74 т/га

Кореневі рештки

х1 = 0,71y + 10,0 = 0,71 * 7,0+ 10,0 = =14,97т/га

Загальна кількість рослинних решток

15,74 + 14,97= 30,71т/га

3)Буряки цукрові: поверхневі рештки

x = 0,005y + 2,8 = 0,005 * 55 + 2,8=3,075 т/га

Кореневі рештки

х1 = 0,06y + 5,7= 0,06 * 55 + 5,7 = 9 т/га

Загальна кількість рослинних решток

3,075 + 9 = 12,075 т/га



4)Кукурудза на зерно : поверхневі рештки

х = 0,20y + 1,6 = 0,20 * 6,4+ 1,6 = =2,88 т/га

Кореневі рештки

х1 = 0,83y + 7,2 = 0,83 * 6,4 + 7,2 = 12,512т/га

Загальна кількість рослинних решток: 2,88 + 12,512= 15,392т/га

5)Горох : поверхневі рештки

x = 0,21y +4,5 = 0, 21 * 2,7 + 4,5 = =5,067 т/га

Кореневі рештки :

x = 0,36y + 8,9 = 0,36 * 2,7 +8,9 = =9,872 т/га

Загальна кількість рослинних решток

5,067 + 9,872 = 14,939 т/га

6)Озима пшениця: поверхневі рештки

х = 0,32y + 13,5 = 0,32 * 5,5 + 13,5 = 15,26т/га

Кореневі рештки

х1 = 0,71y + 10,0 = 0,71 * 5,5+ 10,0 = =13,905т/га

Загальна кількість рослинних решток

15,26+ 13,905= 29,165 т/га

7)Картопля: поверхневі рештки

x = 0,068 y+ 0,5=0,068* 23 + 0,5= =2,064

Кореневі рештки

х1 = 0,07y + 8,9 = 0,07 * 23 + 8,9 = 10,51 т/га

Загальна кількість рослинних решток: 2,064+ 10,51 = 12,574 т/га

8)Кукурудза на силос: поверхневі рештки

x = 0,06 y+ 5,7 = 0,06 * 29,5 + 5,7 = 7,47 т/га

Кореневі рештки:

х1 =0,10y + 13,5 = 0,10 * 29,5 + 13,5 = 16,45 т/га

Загальна кількість рослинних решток

x =7,47 + 16,45 = 23,92 т/га

9)Ячмінь + люцерна: поверхневі рештки

x =0,29y + 6,8 = 0,29 *2,5 + 6,8 = =7,525 т/га

Кореневі рештки:

x = 0,54y + 9,3 = 0,54 * 2,5 +9,3= 10,65 т/га

Загальна кількість рослинних решток:

7,525 + 10,65 = 18,175 т/га

10)Люцерна: поверхневі рештки

х = 0,12y + 5,9 = 0,12* 34,5 + 5,9 = 10,04т/га

Кореневі рештки

х1 = 1,02y + 4,7 = 1,02 * 34,5 + 4,7 = =39,89 т/га

Загальна кількість рослинних решток

10,04+ 39,89 = 49,93 т/га

Використовуючи коефіцієнт гумуфікації розрахуємо кількість новоутвореного гумусу в грунті.

Люцерна

П1 = О1 * К1= 47,764 * 0,25 = 11,941т/га

Озима пшениця:

П1 = О1 * К1 = 30,71 * 0,20 = 6,142т/га

Буряки цукрові :



П1 = О1 * К1 = 12,075 * 0,10 = 1,2075 т/га

Кукурудза на зерно:

П1 = О1 * К1 =15,392* 0,20 = 3,078т/га

Горох:

П1 = О1 * К1 =14,939 * 0,64 = 9,56096 т/га

Озима пшениця:

П1 = О1 * К1 =29,165 * 0,20 = 5,833т/га

Картопля

П2 = О2 * К2 = 12,574 * 0,13 = =1,634т/га

Кукурудза на силос :

П1 = О1 * К1 = 23,92 * 0,17 = =4,06т/га

Ячмінь + люцерна :

П1 = О1 * К1 = 18,175 * 0,22 = =3,9985т/га

Люцерна :

П1 = О1 * К1 = 49,93 * 0,25 = =12,48т/га



S П1 = 11,941 +6,142+1,2075 +3,078 +9,56+5,833 +12,48 +4,06 +3,9985+1,634 =59,92 т/га

Вміст гумусу, утвореного за рахунок гною встановлюємо за формулою:

П2 = Н * 0,25 * К = 55 *0,25 *0,23 = 3,1625 т/га

Знаходимо кількість гумусу, який мінералізується під окремими культурами сівозміни.

Р = 0,60+ 1,35+ 1,59+ 1,56 + 1,50+ 1,35 + 1,40 + 1,25 + 1,23 + 0,60 = 12,43 т/га

Баланс гумусу в грунті у полях сівозміни і на 1 га сівозмінної площі розрахуваємо за формулою середньорічного балансу:

Бс = (59,92 + 3,1625 ) / 10 - 12,43 /10 = 5,057

Висновки



Список використаної літератури

Александрова Л.Я. и др. Практикум по основам геологии. - Учебное пособие для сельскохозяйственных вузов. - М.: Высш. шк, 1966. - 152 с.