Теоретичні основи рослинництва

Норма внесення мінеральних добрив під овес становить 30-60 кг на га. При розміщенні вівса після стерньових попередників та на бідних ґрунтах норму мінеральних добрив збільшують на 25-30%. На торфових ґрунтах під овес застосовують підвищені норми калійних добрив (К_60-90) та вносять мідні добрива - сірчанокислу мідь (25 кг/га) або піритні недогарки (3-4 ц/га). Азотні добрива вносять порційно. Частина з них вноситься у передпосівну культивацію, а решта - на початку виходу в трубку. Рекомендовані сорти: для Лісостепу: Аркан, Саломон, Синельниківський68,; СП: Чернігівський 27 (зерн.), СЛП: Чернігівський 28 (корм.) та ін.

Сівба - Посівний матеріал вівсу повинний повинен максимально складатися з зернівок перших квіток колоска

Спосіб сівби - вузькорядний (7,5 см), рядковий (12 см, 15 см). При ресурсоощадних технологіях його слід сіяти на 3-4 см. На легких ґрунтах глибина сівби може досягати 4-6 см, у південних районах за посушливої погоди - до 7 см.

Норма висіву - Овес характеризується підвищеною кущистістю і добре реагує на збільшення площі живлення. Але швидкість росту бокових пагонів, тобто енергія кущіння, є меншою, порівняно з іншими зерновими культурами.

При сівбі ранніх ярих на осушених торфових грунтах норму висіву знижують на 25-30%. Якщо під овес підсівають багаторічні трави, норму висіву вівса зменшують на 10-15%.

Догляд за посівами - У посушливу весну посіви обов'язково коткують кільчасто-шпоровими катками. Ґрунтову кірку (після дощу) руйнують легкими зубчастими чи голчастими боронами. При високій засміченості бур'янами у посівах вівса використовують такі гербіциди: агрітокс; базагран М; базагран хіт; 2,4Д; 2М-4Х; діален; дікопур; ковбой; лонтрел, банвел, луварам.

Боротьба зі шкідниками - Овес вирощується на незначних посівних площах і його технологія менш інтенсифікована порівняно з озимою пшеницею та ярим ячменем. Це обмежує розмноження та поширення специфічно вівсяних шкідників. Найнебезпечнішими шкідниками цієї культури є шведська муха, стеблові блішки, хлібна п'явиця, злакові попелиці, вівсяний трипс. Для боротьби з ними використовують Бі-58 новий, діметрин, пілармакс, політрин. Щоб запобігти виляганню посівів у фазі кущіння рекомендується вносити хлор-мекватхлорид, антивилягач, терпал С.

Збиральні роботи - овес рекомендується збирати лише роздільним способом. Збирання врожаю починають тоді, коли зерно у верхній частині волоті досягне повної, а в середній воскової стиглості. При роздільному збиранні дещо збільшується врожай завдяки підвищенню маси зерен у нижній частині волоті, які запізнюються з розвитком.

Для скошування у валки використовують начіпні жниварки ЖВН-6А, ЖНС-6-12, ЖВР-10 і самохідні УСК-17 "Степ", ЖВН-6А-01 і ЖВР-10-03 на базі енергозасобу КПС-5М. При формуванні подвійних і спарених валків не слід допускати в них зустрічного розташування волотей. Підбір і обмолот валків здійснюють зернозбиральними комбайнами СК-5М "Нива", СК-6А "Колос", "Єнісей-1200" і "Дон", Лан, Славутич. Комбайни варто обладнати полотенно-транспортними підбирачами типу ПТП-ЗА. Післязбиральну обробку зерна проводять на зерноочисних агрегатах ЗАВ-20, ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50 і ЗАВ-100. Машини повинні забезпечувати максимальне відділення бур'янистої і зернової домішок. Для сушіння зерна рекомендується використовувати зерноочисні сушильні комплекси КЗС-20Ш, КЗС-40Ш, КЗС-25Ш, КЗС-25Б и КЗС-50.

Лекція 5. Пізні ярі хліби. Кукурудза

5.1 Господарське значення кукурудзи, її історія і поширення

Кукурудза - одна з найцінніших кормових культур. За врожайністю зерна (в середньому 35 ц/га) поступається лише пшениці (40 ц/га) та рису (47 ц/га) але перевищує всі інші зернові культури. З кукурудзи виготовляють понад 300 різних виробів. 3 1ц зерна можна одержати 56 кг крохмалю (або 60 кг фруктози чи 38 л спирту), 22,4 кг корму з вмістом протеїну 21%, 5,2 кг глютенового борошна і 2,7 кг кукурудзяної олії. Зерно використовується на продовольчі цілі (20%) - з нього виготовляють понад 150 харчових і технічних продуктів: борошно, крупу, пластівці, крохмаль, сироп, глюкозу, спирт. Із зародків зерна добувають цінну харчову олію, яка має лікувальні властивості (зменшує вміст холестерину в крові і запобігає захворюванню на атеросклероз). Із стрижнів качанів виготовляють фурфурол, лігнін, ксилозу, одержують целюлозу і папір:

технічні (15-20%) - отримують крохмаль, патоку, пиво, спирт, сироп, гліцерин, органічні кислоти,

на фуражні (60-65%) - у комбікормах для свиней частка кукурудзи становить 70-80%, корів - 55-60%, телят - до 20% і для птиці - до 60-70%. Велика енергоємність зерна (361 ккал у 100 г) робить його важливим компонентом комбікормів.

Кукурудза -- основна силосна культура. За врожайністю зеленої маси (до 70 т/га за достатнього зволоження) вона перевищує майже всі кормові культури. Один центнер силосу, виготовленого з кукурудзи у фазі молочно-воскової стиглості відповідає 0,22-0,24 к.о., а воскової -- 0,28-0,32 к.о. Вміст перетравного протеїну - 1,4-1,8 кг. Силос кукурудзи має добру перетравність і дієтичні властивості, багатий на каротин.

Качани, засилосовані у восковій або молочно-восковій стиглості, це цінний концентрований корм. В 1 ц його міститься до 40 к.о.і 2,б кг протеїну. Листостеблова маса, що залишається після збирання кукурудзи на зерно, є добрим грубим кормом, який за поживністю майже не поступається ячмінній та вівсяній соломі. В 1 ц кукурудзяної соломи міститься 37 к.о., а в 1 ц розмелених стрижнів - 35 к.о.

Кукурудза, як просапна культура має важливе агротехнічне значення. При дотриманні вимог агротехніки вона залишає поле чистим від бур'янів з розпушеним грунтом. Повертається значна частина органіки у вигляді коренів і стеблових решток. Кукурудза добрий попередник для зернобобових, ярих зернових культур. Гірший для озимих зернових, оскільки після неї важче якісно підготувати грунт до сівби.

В Україні кукурудзу вирощують на площі 4,7-5,9 млн.га, з них на зерно - 1,2 млн. га. Зараз площі під посівами на кормові цілі скоротилися ( у 2002 році до 1,5 млн.га). Основні площі посіву кукурудзи на зерно розміщують в Степу й Лісостепу, на силос і зелений корм - в усіх зонах. Оптимальна площа посіву кукурудзи на зерно і силос в Україні є в межах 3 млн. га. Урожайність кукурудзи на силос досягає 600-700 ц/га.

5.2 Біологічні особливості кукурудзи

Кукурудза - однорічна, однодомна, роздільностатева, перехреснозапильна анемофільна рослина.

Вимоги до тепла - Кукурудза - теплолюбна культура. Мінімальна температура проростання насіння - 8-10 °С, сходи з'являються при 10-12 °С. При висіванні у холодний грунт (< 8 °С) насіння проростає дуже повільно, набубнявіле насіння не сходить, різко знижується польова схожість. У фазі 2-3 листків витримує приморозки до - 2 С. Сходи кукурудзи гинуть при - 3 °С. Найменші ранні осінні приморозки пошкоджують листки і рослину в цілому. Перспективними є виведені селекціонерами біотипи кукурудзи, що здатні проростати при температурі 5-6 °С.

У фазах сходи-викидання волотей оптимальна температура для росту і розвитку - 20~23 °С. До появи генеративних органів підвищення температури до 25-30 °С не шкодить кукурудзі. У фазі цвітіння підвищення температури понад 30 °С негативно впливає на запліднення рослин, в качанах спостерігається череззерниця. Максимальна температура, при якій припиняється ріст кукурудзи становить 45-47 °С.

Вимоги до світла - Кукурудза - світлолюбна рослина короткого дня. Погано переносить затінення. У надмірно загущених посівах розвиток рослин затримується, зернова продуктивність зменшується.

Рослини швидше вегетують при 8-9 годинному світловому дні. При тривалості дня 12-14 год затягуються строки дозрівання кукурудзи. Вона потребує більше сонячної енергії, ніж інші зернові.

Вимоги до вологи - Кукурудза відноситься до посухостійких культур. Завдяки сильному розвиткові кореневої системи, вона використовує вологу з більшої площі і глибших горизонтів грунту. При проростанні насіння поглинає 40% вологи (від власної маси). Транспіраційний коефіцієнт 250. Проте високі врожаї зеленої маси і зерна, спричинюють більшу потребу у воді, ніж у зернових культур. За вегетаційний період кукурудза потребує 450-600 мм опадів. 1 мм опадів дає можливість одержати 20 кг зерна на 1 га. Кукурудза менш вимоглива до вологи у першій половині вегетації. Багато води кукурудза використовує під час наливання зерна. Вона ефективно використовує опади у другій половині літа.

Вимоги до ґрунтів - Вона середньо-вимоглива до родючості грунту, за правильного обробітку грунту та удобрення добре росте на більшості типів грунтів. Оптимальна реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабо-кисла (рН 5,5-7,0). Високі врожаї кукурудза дає на чистих, добре аерованих грунтах з глибоким гумусним шаром - чорноземах, каштанових, темно-сірих, заплавних грунтах. Малопридатні для вирощування кукурудзи холодні, заболочені, кислі, важкі глинисті, засолені грунти.

Попередники - Кукурудза не належить до культур, дуже вимогливих до попередників.

У Лісостепу кукурудза найкраще росте після озимини, зернобобових, цукрового і кормового буряка, гречки, картоплі. В зоні Полісся кукурудзу розміщують після люпину, багаторічних трав, льону, зернобобових, озимих, картоплі.

В Степу її рекомендовано сіяти після озимої пшениці, яка вирощувалась по пару або багаторічних травах.

Кукурудзу можна вирощувати як монокультуру. На чорноземах беззмінне вирощування, за умови щорічного внесення органічних добрив, можливе впродовж 6-10 років, а на менш родючих грунтах -3-5 років.

Обробіток ґрунту - При безгербіцидній технології вирощування кукурудзи велике значення має основний обробіток грунту. Його проводять з урахуванням попередника, типу ґрунту, рельєфу, ступеня і особливості забур'янення поля.

У зоні достатнього зволоження на забур'янених полях ефективний напівпаровий обробіток грунту. Після ранніх попередників (зернових, зернобобових) грунт слідом за збиранням дискують на глибину 6-8 см. Вносять мінеральні і органічні добрива і проводять оранку на глибину 27-30 см, щоб забезпечити добрий розвиток кореневої системи. Краще орати оборотними плугами.

Через два-три тижні проводять поверхневий обробіток для знищення сходів бур'янів за допомогою культиватора, дискової борони, важких борін чи інших знарядь. Обробітки повторюють в міру появи другої, третьої хвиль сходів бур'янів.

Основним завданням передпосівного обробітку грунту є збереження вологи в грунті, очищення від бур'янів, створення сприятливих умов для проростання насіння і одержання своєчасних сходів.

Загальноприйнятим обов'язковим прийомом є ранньовесняне боронування і вирівнювання поверхні фізично стиглого грунту за допомогою важких борін і волокуш-вирівнювачів, які рухаються по полю під кутом 45° до напряму оранки. Після появи сходів бур'янів проводять першу культивацію на глибину 10-12 см. Другу хвилю пророслих бур'янів знищують передпосівним обробітком, який найкраще провести за допомогою комбінованих агрегатів типу РВК-3,6, Європак, Л К-4. Передпосівний обробіток проводять на глибину загортання насіння.

Кукурудза потребує значно вищих норм добрив, ніж інші зернові культури. З органічних добрив найчастіше використовують підстилковий гній, який вносять під оранку. Норма внесення залежить від зони і родючості грунту. У західному Лісостепу вона становить 30-40 т/га, на Поліссі - 40-60 т/га. Рідкий гній слід вносити до 80-100 т/га і негайно заробляти в грунт. У світовому рослинництві і, зокрема, найширше у країнах Західної Європи, використовується зелене добриво. Для сидерації слід використовувати люпин, суріпицю, ріпак, гірчицю білу, редьку олійну та ін. Приорювання зеленої маси післяукісного люпину можна прирівняти до внесення 20-30 т/га гною.

На формування 1 т зерна з відповідною кількістю стебел і листя використовується 24-30 кг азоту, 10-12 кг фосфору, 25-30 кг калію, по 6-10 кг магнію і кальцію.

При нестачі азоту формуються низькорослі рослини з дрібними світло-зеленими листками. Азот засвоюється впродовж всієї вегетації. Критичний період засвоєння азоту в період цвітіння - формування зерна.

Норма мінеральних добрив розраховується на запланований урожай і змінюється залежно від типу ґрунту, попередника, наявності органічних добрив. Для Лісостепу вона становить N₉₀Р_80-90 К_70-90, для Полісся N₄₀ Р₁₀₀ К₁₂₀-, а для Степу N₆₀Р₆₀К_30-60. Всю норму фосфорних і калійних добрив необхідно внести восени під оранку, азотні вносять під весняну культивацію (80-90%), решту використовують для підживлення під час вегетації у фазу 5-6 листків. Кукурудзу за інтенсивної технології вирощування здебільшого не підживлюють. Для забезпечення рослин кукурудзи магнієм рекомендується використовувати калійне добриво калімагнезію, в якому міститься 6-8% магнію і 28% калію. Складні добрива (нітроамофоска) вносять навесні під культивацію.

Рослини кукурудзи потребують для свого живлення мікроелементи. У процесі вегетації вони поглинають до 800 г/га марганцю, 350-400 г/га цинку, 70г/га бору, 50-60 г/га міді. Найкраще застосовувати мікроелементи при проведенні інкрустації насіння.

Застосування регуляторів росту

Значним резервом підвищення урожайності та поліпшення якості зерна є регулятори росту рослин, які підвищують урожай зерна та зеленої маси на 10-20%, або на 5-9 ц/га зерна і 30-90 ц/га зеленої маси. Ними обробляють насіння перед сівбою, або обприскують посіви під час вегетації рослин у фазі 8-10 листків.

Обробку насіння регуляторами росту поєднують з протруєнням, обробкою мікроелементами. Посіви обприскують з витратою робочого розчину 250-300 л/га. При розміщенні кукурудзи на бідніших грунтах та на нижчих фонах мінерального живлення оптимальна доза внесення Емістиму С та Зеастимуліну становить 10 мл/га, а на полях з високими агрофонами її збільшують до 15 мл/га.

Ефективність регуляторів росту при допосівній обробці насіння і обприскуванні посівів майже однакова. Встановлено, що регулятори росту прискорюють ріст і розвиток рослин, зростає їх стійкість до високих температур та посушливої погоди.

Підготовка насіння. Сорти та гібриди

Згідно "Реєстру сортів України на 2003 рік" зареєстровано 261 гібрид. В умовах Лісостепу і Полісся можна висівати значну кількість ранньостиглих гібридів. Вони вчасно достигають, і витрачається значно менше коштів на сушіння зерна.

Насіння кукурудзи до сівби найбільш якісно готують на насіннєвих заводах. Воно повинно мати високу схожість - 95%, і енергію проростання 90%, що особливо важливо для одержання дружних сходів, формування вирівняних посівів. Його висушують до вологості 13-14%, калібрують, обробляють мікроелементами та регуляторами росту, протруюють препаратами фунгіцидної та інсектицидної дії.

Способи сівби

Сіють кукурудзу пунктирним способом з міжряддями 70 см з допомогою сівалок СУПН-8, СПЧ-6М. При збільшенні норми висіву в умовах достатнього зволоження при вирощуванні кукурудзи на силос ширину міжрядь можна зменшити до 50 чи 45 см, що забезпечує більш рівномірне розміщення рослин на площі. У надмірно загущених посівах пригнічується ріст і розвиток качанів.

Норма висіву

Рекомендована густота посіву для умов України коливається в значних межах 25-80 тис. рослин на 1 га перед збиранням. Для ранньостиглих сортів і гібридів густота рослин може зростати до 85-90 тис/га і більше. Щоб забезпечити передзбиральну густоту рослин, встановлюють страхові надбавки насіння. У Лісостепу і Поліссі вона може становити 30-40%. Маса 1000 насінин зубоподібних гібридів кукурудзи становить 280-300 г. Вагова норма висіву насіння на суходолі у межах 15-20 кг/га. При вирощуванні кукурудзи на силос і зменшенні ширини міжрядь вона може зрости до 30-40 кг/га.

Густоту посівів кукурудзи зменшують із північного заходу на південний схід залежно від вологозабезпеченості рослин. Рекомендована Мін. агрополітики України густота посіву кукурудзи середньостиглих гібридів (тис. на 1 га):

Полісся і західний Лісостеп - 55-60,

Центральний Лісостеп 45-55,

Північний та центральний Степ 30-35,

Південний посушливий Степ - 25-30.

При зрошенні 70-75 тис./га.

Густоту скоростиглих гібридів збільшують на 20-25%, високорослих пізньостиглих - зменшують на 15-20% порівняно із середньостиглими.

При вирощуванні культури на силос густоту збільшують на 15-20%.

Кращий спосіб сівби - пунктирний 70х70 см.

На 1 м довжини рядка при ширині міжрядь 70 см повинно висіватись орієнтовно 5,6 насінин, що забезпечить густоту 80 тис/га, 6,3 насінин (90тис/га), 7 насінин (100 тис/га).

Для висіву 80 тис насінин/га відстань між насінинами повинна становити 17,9 см. Знаючи оптимальну густоту стояння рослин для гібриду, лабораторну і польову схожість, встановлюють також необхідну кількість насінин на 1 м рядка.

Посівна одиниця кукурудзи - 70 тис. насінин.

Глибина сівби

У Лісостепу і на Поліссі насіння кукурудзи загортають на глибину 4-6 см, на легких грунтах і при підсиханні посівного шару - на 5-8 см. На вологих грунтах глибину сівби зменшують до 3-4 см. Максимальна господарська глибина загортання насіння на легких грунтах - до 15 см.

При сівбі ранньостиглих холодостійких гібридів у пізніші строки рекомендується сіяти на глибину 2-3 см. У степових районах з дефіцитом вологи у верхньому шарі грунту насіння загортають на глибину 6-10 см. Важливе значення для одержання дружних, вирівняних сходів має дотримання рівномірної глибини загортання насіння, що забезпечується ретельним вирівнюванням грунту і правильним регулюванням сівалки на задану глибину.

При оптимальних умовах сходи з'являються за 7-8 днів. За холодної погоди кукурудза може зійти через 3 тижні. Інкрустоване насіння може знаходитись у грунті один місяць і після цього дати сходи. Кукурудзу на зерно і силос сіють, коли температура грунту на глибині 10 см становить 10-12 °С. Холодостійкі гібриди можна висівати раніше, при температурі грунту 8-10 °С впродовж трьох днів. У недостатньо прогрітий грунт сіяти ризиковано.

В умовах Західного Лісостепу і Полісся календарні строки сівби кукурудзи припадають на період з 1 по 15 травня, у тепліших регіонах України - з 20 по 30 квітня.

Швидше на 6-10 днів можна висівати інкрустоване насіння.

Догляд за посівами

Зразу ж після сівби поле необхідно закоткувати. Це покращує контакт насіння з грунтом, підвищує польову схожість кукурудзи і забезпечує дружне проростання насіння бур'янів.

Досходове боронування проводять через 5-6 днів після сівби, коли бур'яни проросли і знаходяться у фазі "білої ниточки". Боронують впоперек рядків легкими (ЗБП-0,6) або середніми боронами (БЗСС-1). При проведенні 2-3 досходових боронувань можна знищити 70-80% проростків бур'янів. Післясходове боронування проводять у фазах 2-3-х і 4-5 листків у кукурудзи. Швидкість руху агрегату 3,5-4,5 км/год.

Інтенсивне боронування (3-4 рази) на чистих мало забур'янених полях дає змогу обійтись без внесення гербіцидів.

Бур'яни знищують також міжрядними обробітками з допомогою культиваторів КРН-4,2; КРН-5,6. Для першого міжрядного розпушування використовують лапи-бритви і стрілчасту лапу. Глибина першого міжрядного обробітку становить 4-5 см. Друге і третє розпушування (6-8 см) проводять з лапами підгортальниками для присипання бур'янів у рядках. При цьому швидкість руху агрегату має бути не менша 8-9 км/год, інакше не буде присипання бур'янів у рядках грунтом. Підгортання стимулює утворення додаткових коренів, знищує бур'яни у захисній зоні рядка. При необхідності кукурудзу підживлюють азотними добривами, коли висота рослин не більше 30-40 см.

Кукурудза закладає врожай до 6-го листка тому до цього часу необхідно захищати рослину від бур'янів. Після цієї фази можна лише «мстити» бур'янам, але надбавки врожаю не буде.

На сильно забур'янених полях, де не завжди агротехнічними методами досягається очищення посівів від бур'янів, застосовують гербіциди.

Гербіциди суцільної дії (тлісол, гліфос, гліфосат, гліфоган, раундап, утал) можна використовувати для обприскування вегетуючих бур'янів восени після збирання попередника. Можна вносити їх весною по вегетуючих бур'янах за 2 тижні до сівби кукурудзи. До обприскування виключити всі механічні обробки, крім ранньовесняного закриття вологи. Норма внесення - 3-6 л/га.

Гербіциди грунтової дії вносять перед сівбою і до появи сходів. До "Переліку пестицидів і агрохімікатів дозволених до використання в Україні" занесені наступні перпарати: аценіт, гвардіан, гезагард, дуал, ерадикан, мерлін, прімекстра, стомп, трофі, фронтьєр, харнес.

Ефективні на кукурудзі післясходові гербіциди: базис, базагран, бромотрил, дезормон, діален, дікопур, крос, ладдок, лонтрел, лонтрім, тітус, хармоні, 2,4Д.

Порівняно з іншими культурами, кукурудза уражається хворобами значно менше. Проте вони кукурудзи можуть завдати значної шкоди посівам. Кукурудза може пошкоджуватись такими хворобами: хвороби проростків і сходів, кореневі і стеблові гнилі, нігроспороз, гельмінтоспоріоз листя, основна хвороба - пухирчаста сажка, летюча сажка, вірусні хвороби. Захист від більшості хвороб здійснюється за допомогою агрозаходів - чергування культур у сівозміні, якісна сівба в оптимальні строки, застосування добрив у нормативному співвідношенні, своєчасне збирання. Хімічні препарати застосовуються під час протруєння насіння одночасно з мікроелементами і плівкоутворюючими речовинами.

Шкідники Кукурудза може уражатися багатьма шкідниками, що призводить зо значного зменшення врожайності. Основні з них наступні: кукурудзяний стебловий метелик, дротяники (ковалики), чорниші,західний кукурудзяний жук, шведська муха.

Для знищення шкідників (дротяники, кукурудзяний метелик, шведська муха, озима совка) на кукурудзі дозволено застосовувати децис, децис форте, карате, дімілін, шерпа і штефесін.

Збирання врожаю

Кукурудзу на зерно збирають при фізіологічній стиглості за вологості зерна не більшій за 35-40% зернозбиральними комбайнами "Херсонець" та ін. До цієї фази нагромадження асимілянтів закінчується, про що свідчить чорний прошарок («чорна точка») між зерном і місцем прикріплення його до серцевини качана. Вона з'являється через 55-60 днів після появи стовпчиків з приймочками на качані.

Якщо вологість зерна не перевищує 30%, то качани відразу обмолочують зерновими комбайнами з пристосуваннями. Качани з вологістю зерна, меншою за 28%, добре зберігаються в сапетках, на горищах, і за 6-8 тижнів їх вологість може знизитись до 20%. Качани з вологим зерном необхідно підсушити. Проте, для зниження вологості з 35% до 14% на кожну тону зерна витрачають близько 30-50 кг рідкого палива. Тому в практиці широко використовується приготування корнажу, що являє собою високопоживну консервовану масу із подрібненого зерна (вологість 24-35%) або подрібнених качанів кукурудзи підвищеної вологості (35-40%). Це цінний корм для відгодівлі свиней.

За допомогою кормозбирального комбайна при вологості зерна 40-45% подрібнюють зерно і стрижні разом з листковою обгорткою і силосують. У тваринництві такий корм використовується як концентрований.

Лекція 6. Гречка

6.1 Значення

Гречку вирощують, головним чином, як круп'яну культуру. Це єдина незлакова культура в групі зернових. Середній хімічний склад плодів гречки, %; білка - 13,1, вуглеводів - 67,8, жирів - 3,1, золи -2,8, клітковини - 13,1.

На корм використовують дрібне, щупле зерно, а також висівки, які одержують при переробці зерна. Гречана солома за кормовою якістю близька до соломи ячменю та вівса (100 кг соломи - 35 корм. од.). Поживним кормом є також полова (100 кг відповідають 50 корм, од.), яка найбільше ціниться для годівлі свиней. Проте надлишок соломи і полови в раціоні тварин викликає їх захворювання (випадання шерсті у овець, покрасніння шкіри та ін.).

Гречка - цінна медоносна культура. За сприятливих погодних умов 1 га посіву гречки забезпечує збір 90-100 кг високоякісного лікувального меду. Гречку використовують у фармакології. З її листків і квіток одержують рутин, який використовують для лікування склерозу, гіпертонії і для виведення з організму радіоактивних речовин.

Луску, яка залишається після переробки зерна гречки на крупу і містить до 40% окису калію, використовують як цінне місцеве калійне добриво і як сировину для виготовлення поташу (К₂СО₃).

6.2 Походження та поширення

Гречка походить з Індії. Вважають, що найближчим її родичем є татарська гречка. У культурі відома близько 2500 років. В Україні гречка вирощується на площі 433 тис. га (2002 р.), переважно на Поліссі і частково в Лісостепу.

6.3 Біологічні особливості

Гречка - теплолюбна і вимоглива до температурного режиму культура. Насіння її починає проростати лише при температурі 7-8 °С, а дружне проростання і поява сходів спостерігається при 13-15 °С. При температурі 15-18 С сходи з'являються через 7-8 днів. Сходи гречки гірше, ніж інших культур переносять весняні заморозки: пошкоджуються при мінус 1,5-2 С, гинуть при мінус 2-3 °С. При вирощуванні гречки в післяжнивних і післяукісних посівах слід враховувати, що дорослі рослини чутливі до осінніх заморозків.

У період вегетації гречка повільно росте і розвивається при температурі нижче 13-15 С і пригнічується при температурі вище 25 С, особливо в фазі цвітіння. При високих температурах зменшується виділення квітками нектару, внаслідок чого погіршується запилення і зав'язування плодів. Краще гречка розвивається при температурі близько 20 С. Гречка відноситься до вологолюбних культур. Транспіраційний коефіцієнт варіює від 480 до 600. Гречка споживає води втричі більше, ніж просо і вдвічі - ніж пшениця. Насіння при проростанні поглинає до 60% води від своєї маси. Найбільш вимоглива гречка до вологи в міжфазний період масового цвітіння-плодоутворення. За цей період рослини вбирають з грунту 50-60% води від загальної потреби. При нестачі води ріст рослин припиняється, але розвиток продовжується. При цьому формуються малопродуктивні карликові рослини. Період цвітіння і наливу плодів для гречки є найбільш відповідальним і в значній мірі залежить від метеорологічних умов. У несприятливих умовах різко зменшується кількість зав'язей і, в результаті, продуктивність рослин знижується. Відносна вологість повітря нижче 30-40%, яка супроводжується вітрами, викликає в'янення рослин, загибель квіток, зав'язей і навіть плодів. Особливо негативно позначається на гречці сумісна дія повітряної і ґрунтової посухи, коли температура підвищується до 30 С, а вологість повітря зменшується до 40%. За таких умов на рослинах протягом 2-3 днів відмирають зав'язі. Для пом'якшення мікроклімату гречку слід висівати поблизу лісу або лісосмуг.

Основними причинами низьких і нестійких урожаїв гречки є: недостатньо розвинена коренева система, невідповідність між величиною асиміляційної поверхні листя і кількістю квіток на рослині, тривалий період цвітіння і плодоутворення та його залежність від метеорологічних умов, особливості запилення квіток, пов'язані із статевим диморфізмом та ін. Проте основною причиною слід вважати недосконалість технології вирощування гречки, ставлення до неї як до другорядної культури.

Кращими для гречки є родючі, добре аеровані, пухкі, прогріті грунти. Високі врожаї вона формує на чорноземах і сірих лісових слабокислих грунтах (рН 5-6). Можна успішно вирощувати гречку також на окультурених піщаних та торфових ґрунтах. Погано переносить низинні перезволожені, важкі глинисті, запливаючі, дуже кислі (рН<5) і солонцюваті ґрунти. Не слід вирощувати гречку на грунтах надміру удобрених гноєм, на яких спостерігається "жирування" рослин - надмірний розвиток зеленої маси і зменшення генеративної здатності.

З 1 ц зерна гречка виносить з ґрунту 4,3 кг азоту, 3 кг фосфору та 7,5 кг калію, що в 1,5-3 рази перевищує винос поживних речовин, наприклад, пшеницею. Найвищу вимогливість до поживних речовин, особливо до азоту, гречка проявляє на початку другої половини вегетації, тобто в період швидкого розвитку та нагромадження сухих речовин і формування органів плодоношення.

Гречка - одна із скоростиглих культур. Період вегетації в неї 60-90 днів, який складається із семи фенологічних фаз: проростання, сходів, гілкування, бутонізації, цвітіння, плодоутворення, достигання. Від сходів до бутонізації гречка росте дуже повільно, а від бутонізації до побуріння насіння - дуже енергійно і нагромаджує за цей час близько 70% сухих речовин.

6.4 Технологія вирощування

Сорти. Найбільш урожайними з районованих сортів в Україні є такі: Зеленоквіткова 90, Іванна, Кара-Даг, Аеліта, Київська, Крупинка, Любава, Майська, Українка, Роксолана, Степова, Скоростигла 86, Сумчанка та ін.

Попередники. Гречка вимоглива до попередників. Кращими з них є удобрені озимі зернові, зернобобові, просапні культури (цукрові буряки, картопля, кукурудза), льон-довгунець, багаторічні бобові трави. На Поліссі гречку рекомендується висівати після удобреної картоплі, люпину, озимини, льону-довгунця, багаторічних трав; у Лісостепу - після цукрових буряків, кукурудзи, удобреної озимої пшениці, гороху; у Степу - після озимої пшениці, кукурудзи, гороху, баштанних культур. Гречку краще висівати на полях, розміщених поблизу від лісу та лісосмуг. Такі посіви краще захищені від вітру, знаходяться в кращих умовах забезпечення вологою та менше страждають від суховіїв.

Гречка, внаслідок швидкого росту і пригнічення бур'янів під густим листостебловим покривом, є добрим попередником для інших сільськогосподарських культур. Після збирання гречки ґрунт знаходиться в пухкому стані, добре утримує вологу, а пожнивні рештки поліпшують його родючість за рахунок калію та інших поживних речовин.

Обробіток грунту. Гречка позитивно реагує на якісний обробіток ґрунту, який забезпечує оптимальні водний, поживний, тепловий і повітряний режими і створює добрі умови для формування кореневої системи.

Основний обробіток ґрунту під гречку по відповідних попередниках майже не відрізняється від обробітку під інші ярі культури. Після стерньових попередників проводять лущення стерні дисковими лущильниками ЛДГ-5, ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6-8 см. Поля забур'янені багаторічними бур'янами лущать двічі. При значному забур'яненні пирієм лущення проводять дисковими боронами або дисковими лущильниками в двох напрямках на глибину 12-14 см.

Ділянки, забур'янені осотом і іншими коренепаростковими бур'янами перший раз обробляють дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, другий - після відростання розеток осоту, лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 10-12 см. Зяблеву оранку на попередньо злущених площах проводять плугами з передплужниками після масової появи сходів однорічних бур'янів на глибину 20-22 см, багаторічних - 25-27 см, а на дерново-підзолистих грунтах - на глибину орного шару.

Поля, на яких вирощувалась кукурудза двічі дискують важкими дисковими боронами БД-10, БДТ-7 і проводять зяблеву оранку на глибину 25-27 см. Після картоплі і цукрових буряків проводять зяблеву оранку на глибину 20-22 см без попереднього лущення.

У районах поширення вітрової ерозії застосовують безвідвальний обробіток ґрунту. Спочатку стерню обробляють голчастою бороною БИГ-3, а глибоке розпушування проводять плоскорізами (ПГ-3-5, КПГ-2-150, ОПТ-3-5) на глибину 20-22 см.

Взимку, на полях призначених для сівби гречки, зважаючи на її вологолюбність, проводять снігозатримання з використанням валкоутворювачів (СВУ-2,6).

Перший захід весняного обробітку ґрунту - раннє боронування в 2-3 сліди на глибину 3-4 см проводиться для закриття вологи з настанням фізичної стиглості грунту боронами БЗТС-1,0. Культивацію з боронуванням проводять у період сівби ранніх ярих зернових культур культиваторами КПС-4, КПГ-4 на глибину 10-12 см. Через 8-10 днів поле культивують повторно на 8-10 см. Передпосівну культивацію проводять у день сівби культиваторами УСМК-5,4 на глибину загортання насіння (до 6 см). У суху весну перед сівбою застосовують коткування котками ЗККШ-6 або СКГ-2 в агрегаті з райборінками ЗВП-0,6.

На важких запливаючих ґрунтах, забур'янених коренепаростковими бур'янами, замість культивацій розпушують ґрунт полиневими лущильниками ППЛ-10-35 або чизельними плугами ПЧ-4,5.

Удобрення. Гречка, внаслідок недостатньо розвиненої кореневої системи і високої вимогливості до поживних речовин, добре реагує на удобрення. При формуванні 20 ц/га врожаю зерна вона виносить з грунту 90 кг азоту, 60 кг фосфору і понад 150 кг калію. Органічні добрива безпосередньо під гречку не вносять. Використовують післядію органічних добрив, внесених під попередники. Удобрюють гречку лише мінеральними добривами.

Залежно від родючості грунту і якості попередника середні норми мінеральних добрив в умовах України такі: азоту - 30-60, фосфору - 45-60 і калію - 30-60 кг/га. Фосфорні і калійні добрива вносять перед зяблевою оранкою, азотні - під першу весняну культивацію. Обов'язковим є внесення добрив у рядки під час сівби гречки. Для цього використовують на Поліссі і в Лісостепу нітрофоски або нітроамофоски з розрахунку по 10 кг/га азоту, фосфору і калію; у Степу - гранульований суперфосфат (10 кг/га фосфору). Позитивний вплив на врожай має також внесення в рядки гранульованого суперфосфату, збагаченого мікроелементами (бор, марганець, молібден та ін.). Якщо добрива до сівби гречки не внесені, її підживлюють на початку бутонізації фосфорно-калійними добривами в дозі від 20 до 30 кг/га фосфору і калію, а на бідних ґрунтах - повним мінеральним добривом з розрахунку по 30 кг/га азоту, фосфору і калію.

Сівба. Для сівби гречки використовують насіння районованих сортів схожістю понад 92% та масою 1000 шт. більше 20 г. Насіння мусить бути добре відсортованим, крупним і ваговитим. За даними науково-дослідних установ, при сівбі гречки крупним ваговитим насінням урожайність підвищується на 45% порівняно з сівбою дрібним, легким насінням.

За 2-3 дні перед сівбою насіння протруюють проти фузаріозу, переноспорозу, сірої гнилі, використовуючи вітавакс (2-3 кг/т) або фундазол (2-3 кг/т). Одночасно з протруєнням обробляють насіння препаратом ТУР (1,5 кг/т), який підвищує стійкість рослин до вилягання, та одним з мікроелементів, використовуючи сульфат марганцю (50-100 г/ц насіння), мідний купорос (50-100 г/ц), сульфат цинку (50 г/ц), борну кислоту (100-200г/ц) та ін. Важливим заходом підготовки насіння до сівби є повітряно-тепловий обігрів, який підвищує його схожість і енергію проростання.

Сіють гречку, коли грунт на глибині 8-10 см прогріється до 10-12 °С і мине загроза весняних заморозків. Дуже ранні посіви страждають від весняних заморозків, а пізні - від посухи. Кращі способи сівби гречки - звичайний рядковий і широкорядний з шириною міжрядь відповідно 15 та 45см. При достатньому зволоженні, на бідних за родючістю та чистих від бур'янів полях, при використанні скоростиглих сортів, які мало гілкуються, перевагу надають звичайному рядковому способу сівби; на забур'янених ґрунтах у районах недостатнього зволоження - широкорядному.

Норми висіву насіння гречки залежать від ґрунтово-кліматичних умов, особливостей сорту, способу сівби та ін. При звичайному рядковому способі в Лісостепу і на Поліссі висівають 4-5 млн. зерен (80-110 кг/га), у районах Степу - 3-3,5 млн. зерен (60-70 кг/га). При широкорядному способі в Лісостепу і на Поліссі висівають 50-80 кг/га, у Степу - 45-50 кг/га. Широкорядний спосіб сівби гречки забезпечується буряковою сівалкою ССТ-12 з пристосуванням для точного висіву СТЯ-27000. Загортають насіння на глибину 4-5 см, а на легких ґрунтах - на 6-7 см.

Догляд за посівами. При сухій погоді одночасно з сівбою або слідом за нею слід провести коткування ґрунту кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6 для створення більш сприятливих умов для проростання насіння. Для знищення сходів бур'янів і руйнування ґрунтової кірки, яка може утворюватись у дощову погоду на запливаючих ґрунтах, проводять досходове боронування. Боронування по сходах слід проводити при з'явлення на рослинах першого справжнього листка. Боронують упоперек рядків або під кутом до них, краще вдень, коли спаде тургор і рослини менше пошкоджуються. На широкорядних посівах проводять два-три міжрядні розпушування, завдяки чому поліпшується водний режим і знищуються бур'яни. Перший раз обробляють міжряддя при з'явленні першого справжнього листка на глибину 5-6 см, другий - на початку бутонізації на глибину 6-8 см, третій - на початку цвітіння на глибину 8-10см з захисною зоною близько 10 см. При третьому міжрядному обробітку гречку в рядках підгортають для знищення бур'янів у захисних зонах.

Для боротьби з коренепаростковими бур'янами в системі зяблевого обробітку ґрунту застосовують гербіцид амінну сіль 2,4-Д в дозі 1,5-2 кг/га. У роки масового розмноження попелиці, блішок та інших шкідників посіви гречки обробляють інсектицидами.

За 2-3 дні до початку масового цвітіння безпосередньо біля посівів гречки розміщують пасіки з розрахунку 2-3 бджолосім'ї на 1 га.

Збирання. Збирають гречку тільки роздільним способом. Це обумовлюється нерівномірністю її достигання, коли на час збирання на рослинах є бутони, квітки, зелені і стиглі плоди. До роздільного збирання гречки приступають при побурінні 75-80% плодів. При жаркій погоді, щоб зменшити обсипання дозрілих плодів, скошують гречку у валки у вранішні і вечірні години. Через 3-4 дні після скошування, коли вологість вегетативної маси буде не більше 30-35%, а зерна 16-18%, валки обмолочують зернозбиральними комбайнами при зменшенні кількості обертів барабана.

Лекція 7. Загальна характеристика зернових бобових культур. Біологія і технологія вирощування гороху

7.1 Загальна характеристика зернових бобових культур

До зернобобових, що вирощуються в Україні, відносяться горох, соя, люпин, сочевиця, квасоля, чина, нут, кормові боби. Вони належать до родини бобових. В Україні до 1992 р. їх вирощували на площі 1,3-1,4 млн. га, а за останні роки їх площі скоротилися до 350 тис. га.

Загальна характеристика зернобобових:

1. Високий вміст білка в зерні (25-35 %, а у сої і кормового люпину - понад 40 %), що переважає злакові в 1,5-2,5 рази та в надземній зеленій масі (160-205 г перетравного протеїну в 1 к.од.);

2. Здатні фіксувати атмосферний азот за допомогою бульбочкових бактерій (від 100 до 400 кг/га), з яких 25-40 % залишається в пожнивних залишках; поліпшують структуру грунту, збагачують орний шар на фосфор, калій, кальцій, поліпшують його хімічні властивості, тому є добрими попередниками в сівозміні для зернових і технічних культур;

3. Високо вибагливі до вологи (насіння для бубнявіння і проростання потребує 100-160% води від своєї маси). Проте для них шкідлива надмірна вологість, яка викликає враженість хворобами і вилягання посівів;

4. Найбільш придатні для них середньо суглинкові слабокислі та нейтральні грунти, які містять достатньо фосфору, калію і кальцію. Малопридатні - кислі, легкі піщані, важкі грунти, на яких пригнічується діяльність бульбочкових бактерій;

5. Мають ремонтантний тип цвітіння і плодоношення, при якому на одній рослині виявляють одночасно зрілі, недозрілі і зелені плоди, що ускладнює їх збирання.

7.2 Господарське значення гороху

Немає іншої зернобобової культури, яка б в Україні замінила горох. Це пояснюється його цінними продовольчими і кормовими якостями та високою врожайністю, сприятливими умовами вирощування.

Зерно гороху містить в середньому 28% білка, крохмаль, цукри, жир, вітаміни (А, В₁, В₂, В₆, С, РР, К, Е), каротин, мінеральні речовини (солі калію, кальцію, марганцю, заліза, фосфору) - у цьому цінність його не тільки як харчового (високі смакові якості), а й дієтичного, лікувального продукту. Він сприяє виведенню солей з організму, корисний хворим на серце. У100 г його зерна міститься 491 ккал. (в 100 г пшениці 457 ккал.). Білка приблизно стільки ж, як і в сирому м'ясі. В 1 кг зерна гороху міститься 1,17 к.о.; 180-240г перетравного протеїну; 15,2 г лізину; 3,2 г метіоніну; 2,3 г цистеїну і 1,6г триптофану та ін. У зеленому горошку і недостиглих бобах (овочеві сорти), що використовуються як сировина при виробництві консервів, міститься до 25-30% цукру.

Горохове борошно використовують при виробництві концентрованих кормів. Тваринам згодовують також зелену масу, сіно солому, кормова поживність яких завдяки високому вмісту білка значно вища, ніж тонконогових культур.

Горох є цінним компонентом для однорічних трав. Його зелена маса добре підходить для використання на сидерати. Він є цінним попередником для зернових та інших польових культур, оскільки залишає в грунті 50-70 кг азоту, а його коренева система здатна засвоювати важкорозчинні фосфати ґрунту, які після відмирання кореневих залишків стають доступними для інших рослин.

7.3 Історія і поширення гороху

Горох - одна з найдавніших сільськогосподарських культур. Існує версія, що батьківщиною дрібнонасінного посівного гороху є Центральна, Передня і Південно-Східна Азія (Іран, Закавказзя, Туркменистан), де вирощують його дрібнонасінні види. Крупнонасінний горох походить зі східних країн Середземномор'я. Україна займає третє місце в світі за виробництвом зерна гороху. Серед зернобобових культур горох в Україні займає найбільші посівні площі. Його посіви становили 1,2-1,6 млн. га. проте в останні роки площа зменшилась до 500 тис. га. В Україні середня урожайність гороху менша (22-24 ц/га), але окремі господарства при вирощуванні за інтенсивними технологіями збирають по 40-50 ц/га.

7.4 Біологічні особливості гороху

Вимоги до температури

Горох холодостійка, відносно маловимоглива до тепла культура. Насіння починає проростати при температурі 1-2 °С. Проте біологічний мінімум для одержання дружніх сходів гороху становить 4-5 °С. При нижчій температурі сходи з'являються лише через 15-25 днів, знижується польова схожість та енергія росту рослин. З підвищенням температури до 10 °С насіння проростає швидше, сходи з'являються за 5-7 днів. Вони можуть витримувати приморозки до мінус 5-7 °С. Стійкіші до морозів кормові сорти (пелюшки). Оптимальна температура для утворення вегетативних органів гороху - 12-16 °С, генеративних - 16-20 °С. Температура понад 26 °С негативно впливає на величину і якість урожаю.

Це самозапильна культура, але в суху і спекотну погоду можливе і перехресне запилення. Горох скоростиглий, залежно від сорту і умов зовнішнього середовища вегетаційний період триває 75-115 днів.

Вимоги до вологи

До вологи горох вимогливий. Для набубнявіння і проростання насінню потрібно 110-115%, а мозкових сортів до 150% води від його маси. Найкращі умови для росту складаються при випаданні 450-600 мм за рік, а оптимальна вологість грунту становить 70-80% найменшої вологоємкості. Найбільше вологи споживає в період масового цвітіння - формування бобів. У посушливі роки вегетація гороху може скорочуватись у півтора рази. Найстійкіші проти посухи ранньостиглі сорти, які встигають сформувати урожай, використовуючи зимові запаси вологи в грунті. Разом з тим, надмірна вологість під час цвітіння і утворення плодів приводить до надмірного росту вегетативної маси, взаємозатінення рослин, внаслідок чого насіння формується дрібним.

За посухостійкістю горох переважає боби, вику і люпин, але поступається сочевиці, нуту і чині. Незважаючи на те, що горох не відноситься до посухостійких культур, його можна вирощувати у відносно посушливих умовах. Це можливо завдяки глибокому проникненню добре розвинутої стрижневої кореневої системи. Транспіраційний коефіцієнт 400-450. Внесення фосфорних і калійних добрив скорочує витрати води на 6-10%.

Вимоги до світла

Горох - світлолюбна культура і належить до рослин довгого дня. Недостатня кількість світла пригнічує його розвиток. Стебла витягуються, вилягають, слабше розвивається коренева система, менше зав'язується плодів, зменшується врожайність. Фотоперіодична реакція гороху тісно пов'язана з спектральним складом світла. У світлі довгого дня переважають довгохвильові промені, що сприяє прискореному розвитку гороху, значно підвищує його врожай.

Вимоги до грунту

Горох - культура високородючих грунтів. Найвищі врожаї одержують на чорноземах, сірих лісових і до грунту окультурених дерново-підзолистих грунтах.

Реакція грунтового розчину має бути нейтральною (рН 6,8-7,4). В грунті повинно бути достатньо гумусу, вапна, фосфору, калію та мікроелементів молібдену і бору. На важких, дуже щільних і кислих грунтах коренева система розміщується неглибоко, пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій. Такі грунти несприятливі для вирощування гороху.

7.5 Технологія вирощування гороху

горох добре росте і дає високі врожаї після різних культур, що залишають поле чистим від бур'янів, надмірно не висушують та не виснажують грунт. Добрим попередником є озимі і ярі зернові. Горох сіють після удобрених просапних - кукурудзи, картоплі, цукрового буряка. Проте технології вирощування цукрового буряка, кукурудзи вимагають внесення високих доз азоту, що знижує роль гороху, як азотфіксатора. Горох може не формувати бульбочок, якщо його розміщувати після попередника, який залишає в грунті багато нітратів, зокрема після інтенсивно удобрених азотом цукрового буряка, кукурудзи, чорного пару. На Поліссі сіють після льону. У сівозміні горох можна висівати на тому самому місці не раніше як через 5-6 років. Це запобігає "гороховтомі" грунту, захищає від ураження кореневими гнилями, фузаріозом, нематодою, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками тощо. З цієї ж причини не можна розміщувати горох ближче 500 м від багаторічних бобових трав.

Горох не терпить монокультури. Непридатні в якості попередника для нього соняшник, багаторічні бобові і злакові трави, зернобобові культури, однорічні трави з бобовим компонентом. Після багаторічних трав горох можна висівати на 4-5-й рік.

Основний обробіток залежить від попередника та забур'яненості поля. Після збирання зернових на полях, що забур'янені однорічними бур'янами, проводять лущення з допомогою ЛДГ-10 в два сліди на глибину 5-6 см. Якщо поле забур'янене кореневищними бур'янами, то проводять лущення лемішними лущильниками ПЛ-5-25А, ПЛП-10-25 та ПЛН-8-35 на глибину 10-12 см. При нестачі вологи в грунті застосовують обробіток важкими дисковими боронами типу БДТ-3, БДТ-7.

Через 15-20 днів проводять зяблеву оранку на глибину 25-27 см.

На сильно забур'янених полях (особливо багаторічними кореневищними бур'янами - пирій повзучий, гострець, свинорий) з допомогою лущень повністю знищити бур'яни неможливо, тому необхідно застосовувати інші методи. Найефективнішим є внесення гербіцидів суцільної дії (раундап, ураган тощо) по стерні. Через 15-20 днів після пожовтіння і загибелі бур'янів проводять оранку на глибину 25-27 см.

При наявності в господарстві потужної техніки (наприклад трактор К-700 з обертовим плугом) проблему багаторічних бур'янів можна частково вирішити агротехнічним способом. Він дешевший від гербіцидного і підвищує мікробіологічну активність грунту, є екологічно безпечним. Йдеться про надто глибоку оранку - не менше 33-35 см. З такої глибини кореневища найбільш злісних бур'янів пирію, гострецю, свинорию майже не проростають на поверхню грунту. Ефективність глибокої оранки буде висока, якщо правильно встановити видовий склад бур'янів і відповідно до нього вибрати глибину оранки. Необхідно врахувати, що основна маса кореневищ пирію з бруньками, що дають початок новій рослині знаходиться не глибше 20 см, а на ущільнених грунтах до 10-12 см. Відрізки кореневищ довжиною 5-15 см можуть утворювати пагони з глибини до 25 см.

На відміну від пирію кореневища гострецю залягають значно глибше -15-30 см. Тому глибина оранки при наявності цього бур'яну повинна становити 35-40 см, що не завжди можливо, враховуючи глибину орного шару грунту. Основна частина кореневищ свинорию розміщується на глибині 10-20 см, а інколи до 30 см.

При розміщенні гороху після просапних культур ґрунт не лущать, а зразу ж проводять зяблеву оранку на глибину 22-25 см. Після кукурудзи грунт двічі дискують у поперечних напрямах важкими дисковими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на глибину 10-12 см і проводять зяблеву глибоку (25-27 см) оранку.

Найкращими строками оранки

у Лісостепу та Степу є кінець серпня - перша половина вересня,

у Поліссі - друга половина вересня - перша декада жовтня.

При наявності обертових плугів з обтічними передплужниками, що не забиваються кукурудзинням, поле без попереднього лущіння орють на глибину не менше 27-30 см. Горох вимагає доброго розпушення грунту, тому заміна оранки поверхневими обробітками в окремі роки приводить до різкого зменшення врожаю - на 12-15 ц/га. На весну оранку горох реагує різким зниженням урожайності.

Від якості передпосівного обробітку грунту залежить енергія проростання насіння, польова схожість, дружність і одночасність росту рослин. Його завдання - збереження вологи, створення пухкої, дрібно грудкуватої структури та вирівнювання поля для рівномірної сівби і створення умов для збирання врожаю. Цей обробіток починають з настанням фізичної стиглості грунту. Він включає культивацію і боронування за допомогою культиватора КПС-4 в агрегаті з важкими боронами БЗТС-1,0 впоперек до оранки на глибину 8-10см. Глибше розпушування призводить до надмірного випаровування води та утворення грудок. На якісно виораних полях обмежуються одним обробітком, при недостатньому розпушенні грунту, культивують вдруге. При достатньому підсиханні грунту можна використовувати для передпосівного обробітку комбіновані агрегати з обов'язковою умовою, щоб груторозпушуючі лапи були відрегульовані на глибину не менше 8-10см. Це потрібно для якісного глибокого загортання насіння. Розрив між передпосівним обробітком і сівбою не повинен перевищувати 1 годину.

Оскільки горох культура ранніх строків сівби, весняне закриття вологи з допомогою борін не обов'язкове.

Горох має відносно невеликий вегетаційний період, слабо розвинену кореневу систему, тому потреба у поживних речовинах велика. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості соломи, гороху необхідно 3,5-5,5 кг азоту, 1,2 -1,7 кг фосфору, 2,5-3,5 кг калію, 1,7-3,0 кальцію, 0,5-1,3 кг магнію. Горох є вимогливий до родючості грунтів. Він добре використовує післядію органічних і мінеральних добрив.

Необхідно створити всі умови для ефективного засвоєння азоту з повітря. Особливо важливо внести гній на це поле за рік чи два до вирощування гороху.

Фосфорно-калійні добрива теж краще внести у більшій нормі (РК_60-100) під попередник - буряк, кукурудзу, зернові тощо. Це важкорозчинні добрива і для формування врожаю гороху вистачає їх післядії та запасів цих елементів у грунті.

Розміщення гороху на окультурених грунтах у сівозміні після удобрених попередників при вмісті доступних форм фосфору і калію більше 15 мг на 100 г грунту дозволяє одержувати 30ц/га зерна і більше без внесення мінеральних добрив майже у всіх зонах вирощування.

Після мало удобрених попередників на грунтах з невисоким вмістом гумусу (менше 2%), а також низькому забезпеченні фосфором і калієм, вносять добрива в нормі Р^К^-Р^К^ під оранку.