Види підприємств і форми господарювання в аграрному секторі економіки

11,0

5,4

78,7

83,1

126,8

36,1

7. Собівартість одиниці продукції, грн.

59,4

88,8

853,5

1069,8

1570,1

1197,6

8. Реалізаційна ціна за 1 ц продукції, грн.

89,5

106,8

448,0

444,4

750,0

943,3

9. Собівартість реалізації продукції, тис. грн.

252

229

314

821

226

189

10. Виручка від реалізації продукції, тис. грн.

287

271

247

527

105

133

11. Прибуток(+), збиток(-) від реалізації, тис. грн.

35

42

-67

-294

-111

-56

12. Рівень рентабельності (збитковості -), %

14,8

19,1

-20,5

-36,4

-52,8

-31,6

Для аналізу ми вибрали виробництво молока, яловичини, свинини. Отримали такі дані по продукції молока: поголів'я тварин (на 19 гол.) молочного стада як і їх продуктивність (на 175 кг) зменшилась це можна пояснити тим, що на даний вид продукції в 2006 році в порівнянні з 2004 роком було зменшено затрати кормів на 1 ц продукції на 0,56 ц кормових одиниць, також зменшились затрати праці на 1 ц продукції на 5,6 людино-годин. Собівартість (на 23 тис. грн.) та виручка (на 16 тис. грн.) від реалізації продукції в порівнянні з 2004 роком зменшилась, але прибуток загалом збільшився на 7 тис. грн., рівень рентабельності теж виріс на 4,3%.

Говорячи про продукцію яловичини та свинини то можна зробити такі висновки: загалом на протязі 2004-2006 рр. дані види продукції не були для ППА «Єдність» рентабельними, скоріше збитковими. В 2006 році було повністю припинене виробництво продукції яловичини. Це ми можемо також відслідити по кількості реалізованої продукції яка є в 2006 році більшою ніж в 2004 в 2,1 рази. Такі показники можна пояснити тим, що з кожним роком збільшуються витрати на виробництво даних видів продукції за якими не вспіває збільшення реалізаційних цін. Наприклад, якщо в 2004 році собівартість реалізованої продукції яловичини складала 314 тис. грн., то в 2006 році вона складає 821 тис. грн., що в 2,6 рази більше, коли реалізаційна ціна стоїть на одному рівні і навіть падає 2004 - 448 тис. грн., 2006 - 444 тис. грн.

2.5 Кінцевий результат діяльності підприємства

Ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування і товарах широкого вжитку із сільськогосподарської сировини залежить від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств. Залежно від економічного змісту і цільового призначення цих результатів розрізняють такі види їх: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція та прибуток.

Про динаміку валової, товарної продукції та рівень товарності основних видів продукції розглянемо в таблиці 7 та підведемо підсумок економічної оцінки фінансових результатів діяльності підприємства в таблиці 8.

Таблиця 7. Динаміка валової, товарної продукції та рівень товарності основних видів продукції та рівень товарності основних видів продукції

Показники	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2006 р. в% до 2002 р
1. Вартість ВП, тис. грн.	3842	1677	3230	2719	2739	71,3
2. Вартість ТП, тис. грн.	2590	1889	3079	1913	3365	129,9
3. Виробництво продукції, т:
зерно	5104	1270	5591	2275	3998	78,3
насіння соняшника	650	448	461	633	563	86,6
молоко	495	428	403	489	331	66,9
м'ясо	57	50	43	49	47	82,5
4. Реалізованої продукції, т:
зерно	4412	890	4452	1851	2750	62,3
насіння соняшнику	607	458	439	73	179	29,5
молока	373	290	321	289	254	68,1
м'яса	32	64	55	55	133	415,6
5. Рівень товарності, %
зерно	86,5	70,1	79,6	81,4	68,8	X
насіння соняшнику	93,4	102,2	95,2	11,5	31,8	X
молоко	75,4	67,8	79,7	58,5	76,7	X
м'ясо	56,1	128,0	127,9	112,2	282,9	X

При порівнянні показників 2006 року з 2002 роком вартість валової продукції зменшилась на 28,7%, товарна продукція при цьому зросла на 29,9%.

Відмічається у господарстві зменшення виробництва усіх видів продукції в 2006 році в порівнянні з 2004, а саме зерна на 21,7%, соняшника на 14,4%, молока - 33,1%, м'яса - 17,5%. Цукрові буряки та овочі відкритого ґрунту не були включені до таблиці тому що вони не вирощуються в ППА «Єдність» з 2003 року у зв'язку з високою собівартістю і низькою дохідністю.

З реалізацією продукції відбувається те саме що і з виробництвом, по всім видам продукції крім м'яса відбувається зменшення реалізації продукції: зерно на 37,7%, соняшник на 70,5%, молоко на 31,9%. Реалізація ж м'яса збільшилась в 4,15 рази, це пов'язано як ми вже казали з припиненням та виводом стада ВРХ м'ясного призначення.

Рівень товарності господарства по зерну, соняшнику в порівняльний період (2002-2006 рр.) зменшився відповідно на 17,7% та 61,6%, але при цьому рівень товарності молока та м'яса збільшився відповідно на 1,3% та 226,8%.

Таблиця 8. Економічна оцінка фінансових результатів діяльності підприємства

Показники	2004 р.	2005 р	2006 р.	2005 р. до 2003 р., %
1. Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	3606	2194	3967	110,0
2. Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	3079	1913	3365	109,3
3. Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	2479	1856	2950	119,0
4. Валовий прибуток (збиток -), тис. грн.	600	57	415	69,2
5. Фінансові результати операційної діяльності	358	54	362	101,1
6. Чистий прибуток (збиток -), тис. грн.	489	24	648	132,5
7. Рентабельність аграрного підприємства від операційної діяльності, %	18,9	-1,9	21,9	-
8. Рентабельність рослинницької продукції, %	39,9	-2,6	41,4	-
9. Рентабельність тваринницької продукції, %	-18,3	-1,9	-25,2	-

З даної таблиці 8, ми бачимо що економічна оцінка фінансових результатів діяльності ППА «Єдність» по показникам така: доход (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг) у порівняльному періоді за 2004-2006 рр. збільшилась на 361 тис. грн. (на 10%), також спостерігається збільшення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, послуг, робіт) за даний період на 286 тис. грн. (на 9,3%). Підвищилась собівартість реалізованої продукції за цей період на 471 тис. грн. (на 19,0%). Валовий прибуток в 2006 році порівняно з 2004 роком зменшився на 185 тис. грн. Спостерігається незначне збільшення фінансових результатів від операційної діяльності у порівняльному періоді на 4 тис. грн. Чистий прибуток господарства у 2006 році порівняно з 2004 збільшився на 159 тис. грн.

Можемо визначити що рентабельність підприємства у даний період підвищилась на 3%, при цьому відбулося підвищення рентабельності рослинницької продукції на 1,5%, та ще більшим став рівень збитковості який виріс на 6,9%.

3. Аграрна реформа та основні напрямки її впровадження в аграрне виробництво

3.1 Поняття аграрної реформи та напрями її впровадження

Складні соціально - економічні процеси, які нині відбуваються в аграрному секторі економіки показують нагальність глибокого теоретико-методологічного аналізу їх сутності та розробки стратегічної програми подальшого розвитку вітчизняного сільського господарства. Невідкладність цієї науково-прикладної проблеми обумовлена з одного боку, потребою виведення галузі із кризового стану, що досить близький до критичного, з другого - тими великомасштабними цілями, які поставлені перед аграрно-промисловим комплексом країни суспільством. При цьому слід також враховувати сучасну динаміку світових економічних процесів та неоднозначний вплив цілого ряду складних за своїм характером внутрішніх чинників і факторів зовнішнього мікро - макро середовища.

Найчастіше сукупність всіх перетворень, що нині відбувається у сільському господарстві визначають як реформу, а при потребі конкретизації, уточнюється, що це - аграрна реформа.

Якби входження сільського господарства в систему ринкових відносин зберігало основи існуючого порядку і не завершувалося зміною економічного та відповідного йому соціального середовища, то таке визначення можна було б вважати справедливим. Але реформування сільського господарства, охоплюючи земельні відносини, відносини власності, економічні механізми, управлінські структури, організаційні форми тощо, обумовлює і зрештою передбачає кінцевим результатом соціально - економічні зміни, основ існуючого порядку. Термін «реформа» іншомовного походження, вживається як перетворення, зміна, нововведення в розумінні того, що зміни, які відбуваються, не знищують основ існуючої структури. Тобто ті загальні трансформації, які відбуваються в сучасному сільському господарстві України називати реформою не можна. їх сутність принципово інша і виходить далеко за межі реформи.

Поняття аграрна реформа та відродження сільського господарства мають як загальні риси, так і суттєві відмінності. Так, аграрна реформа і відродження мають спільну мету - покращення функціонування надзвичайно важливої для суспільного життя України сільськогосподарської галузі. Для цього реформа аграрної галузі передбачає значні зміни в земельній політиці, мотивації праці, формах власності і господарювання тощо. Без реформ неможливо вивести галузь на сучасний світовий рівень - головної мети відродження.

Реформування завжди стосується лише певної сфери або її частини, не змінюючи основ всього суспільства. Реформа завжди пов'язана із матеріальною сферою і безпосередньо не стосується духовності

Ініціюють проведення реформ, як правило, вищі ешелони державної влади. Тому найбільш активну роль відіграють ланки управлінських структур.

Характерними рисами реформування є його чіткість, спрямованість і конкретність, наприклад, запровадження в сферу аграрного виробництва приватної власності, земельна реформа тощо. Відродження сільського господарства - проблема, що потребує змін не лише в аграрному секторі економіки. Вона потребує проведення цілого комплексу радикальних змін, які стосуються різних сфер життєдіяльності селян і всього населення країни.

Слід вказати на те, що проведення реформ окремих складових галузі, навіть визначальних для аграрного сектора, свідчать не про відродження, а лише про започаткування або передумову цього процесу.

Здійснення невідкладних організаційно-економічних заходів неможливе за сучасних умов без проведення в країні аграрної реформи, тобто реалізації першочергових завдань аграрної політики і насамперед тих, що забезпечать можливість реального виходу з кризи.

Аграрна криза та аграрна реформа - категорії взаємопов'язані. Аграрна реформа покликана ліквідувати аграрну кризу. А це в свою чергу вимагає здійснення адекватної аграрної політики. Визначальними елементами сьогодні мають бути:

- забезпечення населення продовольством завдяки пріоритетному розвитку вітчизняного сільськогосподарського виробництва;

- створення організаційно-економічних умов для найповнішого і найраціональнішого використання виробничого потенціалу;

- постійне сприяння утвердженню почуття господаря, піднесенню ролі та авторитету селянина.

Реалізація цих радикальних змін в процесі управління агропромисловим виробництвом ставить конкретні вимоги перед державою

Держава має з'ясувати для себе насамперед такі важливі проблемні питання:

чи зможе чинний ринковий механізм сприяти авансуванню агропромислового виробництва і чи спроможна держава гарантувати повне фінансування закупівель продукції за державними її регіональними контрактами;

чи може держава повернути всі борги селу за продану продукцію в минулому і залучити всі джерела капіталу для підтримки власного товаровиробника.

Ці питання потребують термінового вирішення, бо інакше економічна політика держави не відповідатиме інтересам сільського господарства; продовження спаду в аграрному секторі неодмінно позначиться на подальшому розвалі в усьому народному господарстві.

Аграрна реформа як інструмент реалізації тактичних і стратегічних цілей аграрної політики потребує створення заздалегідь продуманих передумов, а також формування відповідного механізму її проведення.

Передумовами аграрної реформи с правове, організаційне, фінансове, ресурсне і кадрове забезпечення та визначення кінцевої мети, етапів здійснення її виконавців. Механізм здійснення аграрної реформи визначається, здійснюється і формується державними інституціями і заінтересованим її сільськогосподарськими організаціями. Він має охоплювати всі можливі чинники в їх єдності, послідовності й пріоритетності. Способи і темпи аграрної реформи мають враховувати послідовно еволюційний характер перетворень і юридично виправдовувати можливі зміни. Нарешті, в країні має бути прийнятий закон про аграрну реформу.

3.2 Етапи аграрної реформи та їх коротка характеристика

Аграрна реформа та її основна складова - земельна реформа - розпочалися в нашій країні у 1991 р. їх головна мета - створити необхідні економічні та політичні умови для формування в аграрному секторі ринкового середовища і появи на землі реального власника - господаря, спроможного по-новому, раціонально організувати ведення сільськогосподарського виробництва, забезпечити його високу ефективність та нести повну відповідальність за результати господарювання.

Виділяють три основних етапи аграрної реформи в Україні. На першому з них, найбільш складному і довготривалому, ставилося завдання створення агроформувань нового типу, заснованих на приватній власності на землю і майно. Є підстави вважати, що розпочався цей етап з перетворення колишніх колгоспів 1 у колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) шляхом паювання їх майна, а згодом - і землі.

При трансформації колгоспів у КСП ставилося завдання від родити почуття господаря у сільськогосподарських працівників шляхом реформування відносин власності. В результаті такого реформування працівники ставали власниками певної частки майна підприємства, розмір якої залежав від величини трудового внеску кожного з них - працюючого і непрацюючого (пенсіонера). Власник майнового паю при виході зі. складу КСП мав право отримати свій майновий пай натурою чи грошима, передати його у спадок або ж продати. Саме за цією фундаментальною ознакою - персоніфікацією (хоч і формальною) власності - і відрізнялися КСП від колишніх колгоспів. Із прийняттям Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій» кожний член КСП був наділений і земельною часткою (паєм). Таким чином, і в земельних відносинах був здійснений важливий крок до відродження справжнього господаря на землі.

Проте КСП хоч істотно і відрізнялися від колишніх колгоспів за майновими і земельними відносинами, все ж вони, як з'ясувалося, об'єктивно були неспроможними адаптуватися до народжуваного в державі ринкового середовища. Члени КСП, будучи наділеними майновими і земельними паями, так і не відчули себе справжніми власниками. Колективна, формально персоніфікована власність породжувала і колективну безвідповідальність. У КСП не були змінені внутрішня організаційна структура та економічний механізм господарювання. Зміни торкнулися лише частково перерозподілу кінцевих результатів. Паювання майна і землі стало формою існування колективної власності, яка нічого немає спільного із справжньою кооперативною власністю. Тому КСП через колективне управління із запізненням реагували на зміни в зовнішньому середовищі, а відмова держави втручатися у їх господарську діяльність породжувала свавілля керівників КСП у прийнятті рішень, які нерідко тому і приймалися, щоб задовольнити їх особистий інтерес. Все це призвело до зниження трудової і технологічної дисципліни, крадіжок, а в поєднанні з іншими факторами, що спричинили економічну кризу, зумовило істотний спад виробництва та його збитковість. Тому об'єктивно назріла необхідність у реструктуризації КСП у нові організаційні формування ринкового типу.

Все ж слід зазначити, що КСП відіграли свою позитивну роль. Вони стали значним прогресивним кроком в еволюції колективної власності до такої стадії її розвитку, яка дала змогу безболісно перейти від колективної до приватної форми власності і до створення нових організаційних форм господарювання на селі. Досить сказати, що паювання майна і землі уже з самого початку прискорило створення і становлення селянських (фермерських) господарств. Адже член КСП, який забажав створити фермерське господарство, виходив з КСП і забирав свій майновий і земельний пай, що створювало кращі стартові умови для ведення власного виробництва.

Слід зазначити, що реструктуризація КСП у формі реорганізації почалася в середині 90-х років спонтанно, як реакція селян на низьку ефективність виробництва в межах цієї організаційної форми господарювання. На їх базі стали виникати різні типи господарських товариств і фермерські господарства. Тому 3 грудня 1999 р. був прийнятий Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», яким передбачалося реформувати протягом грудня 1999 - квітня 2000 р. колективні сільськогосподарські підприємства в нові організаційні форми господарювання ринкового типу, які функціонують на засадах приватної власності на землю та майно. Всім членам КСП забезпечувалося право вільного виходу з цих підприємств Із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Приватні підприємства, що виникли на базі реформованих КСП, зобов'язувалися укладати договори оренди земельної частки і майнового паю з власниками цих паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формі. Важливо, що Указом встановлена мінімальна орендна плата за земельну частку (паю) в розмірі не менше одного відсотка вартості орендованої землі. При реструктуризації КСП передбачалося збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх КСП через механізм оренди. Громадянам, які мають земельний пай, надано право приєднувати виділену їм у натурі земельну ділянку до власного особистого підсобного господарства без створення юридичної особи. Не менш важливим є й те, що селянським (фермерським) господарствам, громадянам надана можливість вільного викупу земельних ділянок, наданих їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно) за ціною, не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі.

В результаті практичної реалізації згаданого Указу було реформовано і змінили свій юридичний статус 10 833 КСП. На їх базі у 2000 р. було створено 14 241 нове приватне агро формування, в тому числі фермерських господарств - 1254 (8,8%), приватних підприємств (приватно-орендних) - 2901 (20,4%), господарських товариств (переважно товариств з обмеженою відповідальністю) - 6761 (47,5%), сільськогосподарських виробничих кооперативів -3325 (23,3%). Важливо також і те, що 7434 новостворених підприємства зберегли земельні масиви колишніх КСП, а отже, матимуть змогу скористатися позитивною дією фактора масштабів виробництва. В наступні 2001-2002 роки процес реформування аграрних підприємств продовжувався, насамперед через перетворення одних типів приватних підприємств в інші, подальшого зростання кількості селянських (фермерських) господарств.

Вказані підприємства, по суті, є підприємствами ринкового типу, 3 їх створенням завершився перший етап аграрної реформи, відбулися кардинальні зміни у земельних, майнових та соціальних відносинах, причому без будь-яких гострих конфліктів на селі. Очевидна соціальна спрямованість такого реформування.

Адже 6,4 млн. селян стали власниками земельних паїв, середній розмір яких становить по Україні 4,2 га, що навіть перевищує середній розмір фермерських господарств у деяких країнах (наприклад, у Греції). Розроблені також механізми реального закріплення власності на землю за окремими селянами через заміну сертифікатів на земельну частку (пай) на Державні акти на право приватної власності на землю, а також через створення механізму орендних земельних відносин, однією з ключових ланок яких є обов'язковість виплати орендарями мінімальної орендної плати власникам земельних паїв. Уже в 2000 р. більше 90% земельних паїв були здані в оренду і майже 200 тис. їх приєднані до підсобного особистого господарства селян.

Все ж слід зазначити, що основним підсумком першого етапу аграрної реформи є становлення (хоч і не до кінця завершене) реального власника. Це в свою чергу породжує новий тип відповідальності суб'єктів господарювання за кінцеві результати господарської діяльності - відповідальності власністю, яка спонукає їх до ведення виробництва виключно на прибутковій основі.

Важливо також звернути увагу і на наступне. Світовий досвід переконує в доцільності розвитку різноманітних форм господарювання на селі. Тому створення в Україні різних типів приватних підприємств є стимулюючим фактором для піднесення сільськогосподарського виробництва. Водночас практика діяльності аграрних формувань країн з розвинутою ринковою економікою також засвідчує, що динамічний розвиток сільськогосподарського виробництва можливий за умови забезпечення реальної економічної рівноправності всіх форм власності і форм господарювання. Це - дуже принциповий момент, оскільки така рівноправність передбачає економічне змагання (конкурентність) між підприємствами, отже, зумовлює прискорений розвиток тих форм господарювання, які виявилися життєздатними. Аграрна реформа, що здійснюється в Україні, спрямована саме на забезпечення однакових прав і можливостей для всіх сільськогосподарських товаровиробників. Водночас сільським трудівникам держава й надалі гарантує свободу вибору форм господарювання на селі, що стимулюватиме подальший розвиток конкуренції, більшу адаптивність аграрних підприємств до зміни ринкового середовища.

Основним завданням другого етапу аграрної реформи є формування аграрного ринку. Паростки цього етапу зароджувалися під час здійснення першого етапу аграрної реформи, коли почали створюватися аграрні біржі, а аграрні підприємства одержали економічну свободу щодо каналів збуту виробленої продукції і встановлення цін на неї. Проте інфраструктура аграрного ринку (як сукупність агросервісної інфраструктури та інфраструктури продовольчого ринку) залишалася в зародковому стані. Керівники КСП не були заінтересовані в прозорості ринку. Це стало однією з причин процвітання бартеру, який поглиблював диспаритет цін. Отже, потрібні були кардинальні заходи щодо прискорення формування інфраструктури аграрного ринку. Адже новостворені приватні підприємства заінтересовані в добре організованому прозорому ринку, бо це дає їм можливість реалізувати свою продукцію і закупити необхідні ресурси за найбільш вигідними цінами, відчувати їх динаміку, стекти за рухом обсягу продажу і відшуковувати найбільш прийнятні з позиції економічної вигоди канали збуту і придбання товарів.

З метою створення сучасного аграрного ринку, який відповідав би найвищим критеріям ринкової економіки, і був прийнятий Указ Президента України від 6 червня 2000 р. «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку», Саме з його прийняттям другий етап аграрної реформи набув реальних обрисів. Зокрема, в Указі передбачені заходи щодо створення або вдосконалення діяльності низки інститутів аграрного ринку: в кожному населеному пункті - мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, торговельних точок з реалізації селянам добрив, отрутохімікатів, запасних частин та Інших ресурсів; у кожному районі - торгових домів, оптово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі підприємств - виробників ресурсів на селі. Саме система торгових домів у поєднанні з товарними аграрними біржами мають об'єктивно визначати ціну на сільськогосподарську продукцію. В обласних центрах і містах 3 населенням понад 100 тис. чоловік передбачено створення мережі підприємств, що здійснюють оптову торгівлю сільськогосподарською продукцією (оптово-продовольчі ринки, постійно діючі ярмарки-виставки, аукціони живої худоби тощо).

Важливо, щоб товарні потоки направлялися саме через інституції аграрного ринку. Для цього необхідна система економічних важелів для спрямування сільськогосподарської продукції і промислових ресурсів на біржі, у торгові дома, створену оптово-роздрібну сітку та інші інституції. Такі важелі повинні стимулювати аграрних товаровиробників реалізувати свою продукцію через прозорий аграрний ринок.

Основним завданням третього етапу є фінансове оздоровлення аграрних підприємств і забезпечення економічної підтримки їх доходів. Паростки цього етапу також беруть свій початок у 90-х роках. Так, держава неодноразово списувала борги сільськогосподарських товаровиробників, були прийняті нормативні акти щодо датування виробництва м'яса і молока, а також щодо звільнення аграрних підприємств від сплати ПДВ по інших видах товарної продукції; введено фіксований сільськогосподарський податок, завдяки чому істотно зменшився податковий тиск на аграрних товаровиробників. Проте в умовах відсутності справжнього власника на селі і прозорості аграрного ринку досягти фінансової стабілізації аграрних підприємств було неможливо. Тепер для розв'язання цієї архіважливої проблеми виникли завдяки реалізації перших двох етапів аграрної реформи реальні умови. Важливе значення для фінансової стабілізації має прийняття нового Земельного кодексу, введення пільгового кредитування аграрних підприємств та інші заходи.

3.3 Вітчизняний досвід створення та функціонування виробничих та обслуговуючих кооперативів

Ситуація, в якій опинився сільськогосподарський сектор економіки України, визначається передусім важким фінансовим становищем сільськогосподарських підприємств та ускладнюється невизначеністю системи земельних відносин. Саме на такому ґрунті зараз відбувається реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств.

Сільськогосподарський виробничий кооператив - не підприємство, створене для спільного виробництва продукції сільського господарства, з обов'язковою трудовою участю в йоги діяльності. Але в науковій літературі та періодичних виданнях склалось не однозначне ставлення щодо їх створення, як перспективної форми господарювання. У великій мірі це викликано різним розумінням суті та принципів кооперації вченими, окремими політичними силами.

Різке зростання числа виробничих сільськогосподарських кооперативів, викликане ходом аграрної реформи в Україні, вступає в суперечність із світовою тенденцією до їхнього зникнення, що має теоретичне обґрунтування в працях видних вчених. Автори статті аргументують об'єктивну закономірність відродження виробничої кооперації па селі, а також визначають перешкоди правового характеру, здатні загальмувати цей процес.

Історія сільськогосподарської кооперації в Україні характеризується її бурхливим розвитком на межі ХІХ-ХХ століть, після цього - застоєм в колгоспному варіанті, і, нарешті - відродженням в паші дні. Формальною передумовою для відродження кооперативів стало розпаювання державної землі й колгоспного майна. Проте динаміку цей процес дістав лише з виходом у грудні 1999 року Указу Президента України, спрямованого на прискорення реформування галузі. На день підписання Указу в країні функціонувало декілька сот кооперативів, а в лютому 2000 року їхнє, число сягнуло 1894 одиниці й продовжувало збільшувалися. Очевидно, що такі темпи зумовлені не стільки об'єктивно присутніми організаційно економічними перевагами кооперативів, скільки суб'єктивними факторами, які є звичкою селянина до колективної праці. Туган - Барановський М. І. взагалі відносив кооперативи до перехідної форми господарювання, притаманної періоду витиснення простого товарного виробництва капіталістичним виробництвом. Тому вони не мають перспектив розвитку у достатньо віддаленому майбутньому. Крім того, організаційна будова кооперативів містить низку недоліків, здатних стримувати розвиток цієї форми господарювання. До їхнього числа, насамперед, відносяться недостатня зацікавленість його членів в інвестуванні розвитку свого підприємства та гарантоване надання робочих місць усім його членам.

Організаційно-правові форми господарювання утворювалися на основі фермерських господарств, почутті власника селянина та земельного права, збудованого на пріоритеті приватної власності на землю. Ці складники дозволили додержати взірець простого товарного виробництва у вигляді фермерського господарства до епохи розвішеного капіталізму та витіснити в конкурентному суперництві виробничі кооперативи. І напроти, в Україні, як і в згаданих країнах, виробничі кооперативи народжуються на матеріальній основі існуючих колективних підприємств, не зустрічаючи конкурентного опору фермерських господарств, об'єднаних до кооперативів, що обслуговують. Це дає переваги в довгостроковому періоді. Щодо короткострокового періоду, обмеженого поточним роком, то навальне зростання числа кооперативних господарств та їхньої ефективності зумовлене наступними об'єктивними передумовами. По-перше, збережені великі виробничі комплекси, які отримали можливість діяти в умовах ринкової економіки. По-друге, минула певна ротація керівних кадрів з підсиленням їхньої відповідальності перед своїми колективами. В початковому періоді реформ у всіх формах господарювання переважне значення для розвитку підприємства отримала якість менеджменту, а не організаційний устрій. При цьому держава подавала всім формам господарювання рівну підтримку. Ці обставини зрівняли переваги кооперативів і капіталістичних форм господарювання. Проте з часом вони себе виявлять. Капіталістичній винахідливості та найманій праці буде протистояти головна перевага кооперативу, яка полягає в синтезі крупної форми господарювання й почуття господаря кожного члена організації. Крупна форма дає можливість застосування сучасних високоефективних технологій, а почуття господаря - використання високого рівня само експлуатації виробника. Однак у цьому випадку йдеться про суперництво кооперативів не з фермерськими господарствами, як раніше, а з капіталістичними сільськогосподарськими підприємствами.

Виробничі сільськогосподарські кооперативи отримали в світовому еволюційному процесі новий шанс для перспективного розвитку Особливо ефективним він може стати у випадку приведення у відповідність кооперативної форми господарювання та діючого земельного права.

Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, що створюються з метою:

- переробки сільськогосподарської сировини з особистих селянських господарств та сільськогосподарських підприємств (виробництво хлібобулочних і макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних і рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів луб'яних культур, лісо- і пиломатеріалів);

- заготівлі у населення і товаровиробників їхньої продукції, зберігання, передпродажної обробки й продажу цієї продукції;

- придбання і постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, а також виготовлення сировини й матеріалів і постачання їх селянам та сільськогосподарським та] підприємствам;

- надання технологічних, транспортних, меліоративних, ремонтних, будівельних, еколого-відновних робіт, проведення ветеринарного обслуговування тварин і племінної роботи, телефонізації, газифікації й електрифікації в сільській місцевості, надання медичних, побутових, санаторно-курортних та інших послуг.

Процес створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів з використанням майна спільної сумісної /спільної часткової власності включає чотири етапи: ініціювання процедури виділення майна у натурі групі співвласників, підготовки і прийняття рішення щодо видалення майна групі співвласників, передачі майна або майнових комплексів групі осіб і створення групою осіб сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.

Вважаємо доцільним виділення майнових комплексів внутрішньогосподарських підрозділів переважно групам осіб, які працюють в них. Якщо ж сукупна вартість майнових паїв або часток менша за вартість майна, співвласники можуть об'єднатися з іншими особами, віддаючи перевагу тим, які працювали у відповідному внутрішньо - господарському підрозділі до виходу на пенсію, або ж викуповують майнові паї в інших співвласників. Будь-які рішення з цього приводу співвласники майна приймають добровільно і за взаємною згодою.

До моменту подання групою співвласників заяв щодо виділення у натурі належних їм майнових паїв або часток вони мають визначитися з місією обслуговуючого кооперативу та стратегією його розвитку. З цією метою власникам слід створити ініціативну групу і визначити серед її членів лідера.

У зв'язку з обмеженням мінімальної чисельності членів кооперативу, передбаченим четвертим пунктом статті 5 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», перші заяви мають подати не менше трьох осіб. У процесі розгляду питання щодо виділення у натурі майнових паїв або часток групі власників Інші селяни можуть приєднатися до них, подавши відповідні заяви. Враховуючи можливість набуття юридичними особами права власності на майнові частки селян у їх спільній частковій власності шляхом купівлі, дарування, міни та іншими способами, вони спільно Із фізичними особами також можуть Ініціювати процес виділення майнових комплексів для створення обслуговуючого кооперативу.

З метою зменшення чисельності власників, їм доцільно об'єднувати свої майнові паї або частки (передусім, членів сімей і родичів) з тим, щоб їхні інтереси представляли найбільш активні громадяни, які могли б брати участь в управлінні майбутнім кооперативом.

Питання щодо формування системи сільськогосподарських обслуговуючих та виробничих кооперативів на базі всього майна спільної сумісної чи спільної часткової власності може бути ініційоване для розгляду безпосередньо на загальних зборах співвласниками. У зв'язку з цим потреба в індивідуальних заявах відпадає.

Проект рішення зборів співвласників щодо виділення конкретно визначеного майна групі співвласників, яка має намір створити обслуговуючий кооператив, рекомендується готувати у 10-денний строк. У разі, якщо майнові об'єкти чи комплекси використовуються за Договорами на передачу, доцільно, щоб комісія з врегулювання майнових питань або Комітет співвласників узгоджували відповідні питання з користувачем майна протягом тижня.

При одержанні згоди готуються проекти додаткової угоди до Договорів на передачу. Якщо між власниками майна і користувачем не було досягнуто згоди, уповноважена особа або голова Комітету співвласників організовує заходи щодо припинення дії Договорів на передачу згідно з чинним законодавством та умовами цих Договорів. При потребі готується проект рішення зборів співвласників щодо внесення відповідних змін і доповнень до Договорів на передачу.

При створенні сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів доцільно надавати перевагу другому способу, якщо до групи співвласників, які виявили бажання створити кооператив, входить більшість працюючих на цьому майновому об'єкті (комплексі).

Розподіл майна між групами власників при виділенні їх паїв (часток) у натурі здійснюється за домовленістю зацікавлених сторін або на конкурсних засадах. Конкурс проводиться у випадках, якщо сторони не дійшли згоди щодо розподілу конкретного майна, наявності двох або більше конкуруючих груп співвласників, або у випадку використання всього майна для створення системи кооперативів. Комітет співвласників розробляє умови конкурсу і організує його проведення до винесення на розгляд зборів. При цьому враховуються бізнес-плани і пропозиції щодо місії та стратеги розвитку кооперативу, розроблені групами власників.

На ефективність системи управління в обслуговуючих сільськогосподарських кооперативах:

- наявність висококваліфікованого найманого персоналу;

- чітке розмежування функцій управління між членами, правлінням і найманим персоналом;

- чітке дотримання основних принципів сільськогосподарської кооперації і правил внутрішнього розпорядку членами кооперативу;

налагоджене інформаційне обслуговування членів - клієнтів кооперативу.

Найактуальнішим питанням па сьогодні є кадрове забезпечення сільськогосподарської кооперації. Для цього необхідно розширити підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; для сільськогосподарських кооперативів через систему сільськогосподарських учбових закладів. Збільшити випуск учбової і методичної літератури з проблем сільськогосподарської кооперації. А також забезпечити потребу сільськогосподарських кооперативів в інформаційних і консультаційних послугах через створення державних інформаційно-консультативних центрів при обласних і районних управліннях АПК.

Виробничі кооперативи - один з прийнятних типів приватних підприємств в українському сільському господарстві, про що свідчить їх поступове поширення останнім часом. Ці первинні виробничі структури поки що створюються в межах існуючих колективних господарств шляхом надання підрозділам більшої господарської самостійності, визначення їх майна і землі, формування на добровільній основі їх особового складу. Враховуючи, що в період перестройки більшість колективних господарств вже мали більш-менш сформовану систему первинних виробничих колективів і що багато з цих колективів працювало на підряді, ймовірність відродження цих колективів і перетворення їх у самостійні підприємства дуже реальна. Кожне колективне господарство може визначити у своєму складі 3-5 підрозділів, які без особливих перешкод уже сьогодні можуть отримати статус виробничого кооперативу Деякі вчені вважають, що таких кооперативів в одному господарстві може бути створено значно більше - 15-20, з оптимальним чисельним складом б - 18 чоловік. Незважаючи на те що виробничі кооперативи візьмуть свій початок від колективних господарств, їх економічна природа буде принципово відмінною.

Для отримання ознак справжніх кооперативів необхідно певним чином змінити систему управління новоствореним підприємством, розбудовуючи її на демократичних засадах. Це означає, що члени кооперативів рівномірним голосуванням (одна людина - один голос) обирають із свого складу раду (правління) кооперативу. Функції виборного органу полягають у розробці стратегії розвитку своєї організації та прийнятті принципових рішень щодо її впровадження у життя. Повсякденне керівництво кооперативом доручається директору (керуючому), який наймається за контрактом Радою кооперативу. Директор повинен мати відповідну освіту, необхідний досвід і організаторські здібності. Директор не повинен бути членом-власником кооперативу, тобто мати право вирішального голосу у прийнятті принципових рішень, він повністю підзвітний Раді кооперативу. Для зацікавлення директора та інших найманих працівників кооперативу в кінцевих результатах виробництва необхідно встановити гнучку систему матеріального стимулювання їх праці. Поділ управлінської праці між членами кооперативу, обраною Радою та найманою дирекцією стане гарантією ефективного управління, тобто реалізації інтересів членів власників шляхом використання професійного менеджменту.

З метою заохочення інвестицій виробничі кооперативи можуть розподіляти частину отриманого прибутку на пайовий капітал. Вони також можуть стимулювати і трудову участь, встановлюючи систему стимулювання праці. Слід пам'ятати і про резервний фонд для покриття втрат або непередбачених витрат. Але створення і використання резервного фонду може призводити до збільшення деперсоніфікованої частини майна кооперативу.

Виробничі Кооперативи як економічні організації існують І в розвинутих країнах, де їх називають робітничі кооперативи. Але їх поширення, особливо у сільському господарстві, не набуло широкого розмаху. Головним чином це пояснюється труднотами у гармонізації економічних інтересів членів-власників, низькою мотивацією інвестиційної діяльності, протиріччям між прагненням до отримання прибутку і необхідністю збереження робочих місць. Небезпека провалів у діяльності робітничих кооперативів в цілому вважається величезною. Однак в нинішній ситуації н Україні колективні господарства, що вибрали шлях реструктуризації, віддають перевагу найбільш прийнятному (тобто реалістичному) варіанту реорганізації, який, можливо, не є найдосконалішим, але успадковує певні риси колишньої структури, робить процес реформування більш послідовним і все ж таки орієнтований на ринкові відносини. Якщо результати діяльності виробничих кооперативів виявляться незадовільними, логічною буде подальша реструктуризація, як це має місце в посткомуністичних країнах. Таким чином, створення виробничих кооперативів в любому випадку є кроком до більш досконалої організаційної структури сільського господарства.

Висновки і пропозиції

В даній курсовій роботі йшлося про організаційно - правові структури ринкового типу, зокрема виробничих обслуговуючих кооперативів. Був наведений науковий огляд літератури щодо функціонування кооперативів. З чого можна зробити висновок, що види підприємств та форми господарювання є на сьогодні досить актуальною темою. Щодо кооперативів, то існування кооперативів може тривати довгі десятиріччя. Крім цього кооператив є кроком до більш досконалої організаційної структури сільськогосподарського виробництва. Дуже важливе значення має і зарубіжний досвід функціонування, зокрема в США, адже там кооперативна форма дуже розповсюджена. Тому досвід створення кооперативів саме там можливо запозичити і в майбутньому і нам.

У другому розділі курсової роботи досить детально викладена виробничо - економічна характеристика господарства (ППА «Єдність»).3 вище наведеного аналізу можна зробити висновок, що підприємство має у своєму розпорядженні значну частину сільськогосподарських угідь. Виробничий напрямок підприємства зерново-м'ясо-молочний. У структурі товарної продукції питому вагу займає зерно, соняшник і молоко. А така галузь, як тваринництво має незначну частку в структурі товарної продукції. Звичайно реорганізація господарства вплинула на чисельність працівників, наявність сільськогосподарських угідь, вартість основних виробничих фондів та об'єми виробництва (ці показники мали тенденцію до зниження). Про прибутковість рослинництва вказує рівень рентабельності. Проте на протязі 3-х років господарство несе значні витрати в галузі тваринництва і нажаль ця галузь не є прибутковою для господарства. Щороку збільшуються виробничі затрати по зерновому господарству. Сталою залишилась вартість товарної продукції.

У третьому розділі розглядається суть аграрної реформи її значення у аграрному секторі економіки, вплив на формування різних форм власності та видів господарювання.

Проте на мою думку досліджуване господарство обрало досить вдалу форму господарювання. Та й взагалі має вдале економічне і географічне розташування для введення ефективної діяльності. Даному господарству рекомендовано:

відтворювати основні засоби більшою мірою за рахунок власних джерел, а саме за рахунок прибутку та амортизаційних відрахувань

збільшувати обсяг товарної продукції, яка в свою чергу вплине на доходи господарства;

запровадити матеріальне заохочення працівникам за якість продукції;

запровадити основні напрямки формування інтенсивності аграрного підприємства, а саме

збільшити внесення добрив на га посівів, запровадити підсистему обробітку ґрунту,

використовувати сортні гібриди з високим генетичним потенціалом урожайності;

впровадити енерго- і ресурсозберігаючі технології;

впровадження ефективних систем утримання тварин, ефективність кормової бази. Звичайно всі наведені види заходів потребують значних фінансових витрат. Проте сьогодні ці заходи вплинуть на прибутковість підприємства. І з іншого боку для впровадження цих заходів потрібна фінансова допомога держави.

Список використаної літератури

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 14 січня 1999 р.

Закон України «Про внесення змін до статті 4 Закону України «Про підприємництво» від 14 січня 1999 р.

Закон України «Про оплату праці» // Нове законодавство України. Випуск 3. К., 1993 с. 12-15.

Закон України «Про підприємства в Україні» // Нове законодавство України. Випуск 3-К., 1992 с. 6-9.

Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. О. - 2001 ст. 6 2 лютого 2001 р.

Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» // Урядовий кур'єр 1998-24 січня №15-16 с. 25-26.

Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» // Сільський час-2004, 30 липня, №57 с. 12-14.

Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» // Урядовий кур'єр 1997 17 липня №57 с. 5-8.

Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» // Урядовий кур'єр -1997 17 липня №57 17 липня с. 9-10.

Закон України «Про банкрутство» // Нове законодавство України. Випуск 4.-К, 1993 с. 30-32.

Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників» // Урядовий кур'єр-1998 11 червня с. 23-25.

Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» // Урядовий кур'єр -1999 6 грудня с. 12-16.

Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку аграрного ринку» // Урядовий кур'єр-2004 3 вересня с. 3-6.

Методичні рекомендації з планування обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) с/г підприємств. - К.від 18 травня 2001 року №132.

Андрійчук В.Г. - Економіка аграрних підприємств. К.: КНЕУ - 2002, с. 610.

Байда В.В. - Системний підхід - визначальний напрям витрат на с/г підприємствах. // Економіка АПК, 2001, №9, с. 103.

Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. - Економіка підприємств. Навчальний посібник. Львів: Спалах, 2000, 212 с.

Боярова О.А. - Особливості групування витрат за статтями. // Економіка АПК, 2003, №6, с. 85.

Вихрущ Т.П. - Економіка АПК., Запоріжжя: «Бугач», 1991, с. 120.

Восводин С.А. - Економічний механізм управління промисловим виробництвом. - К.: Вища школа, 1991, с. 166.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С. - Основи економічних знань. Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1999, с. 544.

Гаврилюк Л.І. Економіка підприємства. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. Житомир, 2000, с. 152.

Грещак М.Г. - Економіка підприємств. К.: Хвиля-Прес, 1995, с. 728.

Добринін В.А., Бєляєв А.В., Дунаєв П.П. - Економіка с/г. /під ред. Добриніна В.А. (3-є видання, перероб. та доповн.). М.: Агропромвидавн., 1990, с. 476.

Кейлер В.І. - Економіка підприємств. Курс лекцій. К.: 1999, с. 126.

Коваленко Н.Я. - Економіка с/г. Курс лекцій. К.: 1999, с. 448.

Ковальов Д.С., Сухорукова Т.Ю. - Економічна безпека підприємства. // Економіка України, 1998, №10, с. 10-13.

Колот В.М. - Економіка підприємств. К.: 1998, с. 270.

Мацибора В.І. - Економіка сільського господарства. Підручник - К.: Вища школа., 1994 - 415 с.

Минх Є.В., Ференц І.Д. - Економічний аналіз. Навч. посіб. - Львів. Армія України., 2000, с. 240.

Михасюк І.Р., Мельник А.Ф. - Державне регулювання економіки. Підручник. К.: Атіка., 2000, с. 592.

Ніколенко Ю.В. - Основи економічної теорії. Підручник. К.:, 1998, с. 400.

Петрович Й.М., Будіщева І.О., Устінова І.Т. - Економіка підприємства. Навч. посібн. Львів.: Опсарт., 1996. - с. 416.

Підселедський Г.М., Білоусько Я.К. - Матеріально-технічне забезпечення аграрного виробництва. // Економіка АПК, 2002, №4, с. 8-16

Погорілий Г.М., Погорілий А.О. - Собівартість виробництва с/г продукції // Економіка АПК, 2002, №8, с. 89.

Покропивний С.Ф. - Економіка підприємства. Підручник. (Видавн. перероблене та доповнене). К.: КНЕУ, 2001, с. 528.

Покропивний С.Ф., Калош В.М. - Підприємництво, стратегія, організація, ефективність. Навчальний посібник. К.: КНЕУ, 1997, с. 244.

Примак Т.О. - Економіка підприємств.: Навч. посіб. К.: «Вікар», 2001, с. 278.

Саблук П.Т., Юршина В.В. - Сучасна аграрна політика України: проблема становлення. / за ред. Саблука П.Т.К.: ІАЕ УААН, 1996, с. 507.

Сла'юк Р.А. - Економіка с/г: Навчальний посібник. Луцьк: «Вежа», 1999, с. 196.

Топіка І.Н. - Економіка аграрних підприємств. Курс лекції. Миколаїв: МГАУ, 2005, с. 317.

Тригобчук В.І. - Ресурсно-економічна складова національної безпеки. // Економіка України. 1999, №2 с. 2-6.

Чайко І. П. Визначення конкурентоспроможності аграрної продукції. // Економіка АПК. 1998, №12 с. 25-27.

Чалий А.А. - Економіка с/г. 1995, с. 288.

Шпичак О.М. - Ціни, витрати, прибутки агровиробників та інфраструктура продовольчих ринків України. К.: ІАЕ УААК, 2001, с. 585.

Размещено на Allbest.ru